НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Журнал «Медицинские исследования»
Том 1, выпуск 1, 2001

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ПРЕДИКТОРНА ЗНАЧУЩІСТЬ АЛКОГОЛЬНИХ ГІПОМАНІАКАЛЬНИХ СТАНІВ У ПЕРЕБІГУ СИНДРОМУ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД АЛКОГОЛЮ

О. А. Серебреннікова, А. І. Кондратюк, А. І. Демчук

Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова,
кафедра психіатрії, загальної та медичної психології,
кафедра нервових хвороб

* Публікується за виданням:
Серебреннікова О. А., Кондратюк А. І., Демчук А. І. Особливості формування та предикторна значущість алкогольних гіпоманіакальних станів у перебігу синдрому залежності від алкоголю // Медицинские исследования. — 2001. — Т. 1, вып. 1. — С. 45–46.

Алкогольна залежність залишається на сьогоднішній день однією із важливих наркологічних та соціальних проблем, про що свідчить велика її розповсюдженість, нерозпізнаність патогенезу, клінічний патоморфоз з ускладненням картини захворювання, недостатня ефективність традиційних методів лікування та профілактики. Існує безумовний зв’язок між специфічними емоційними проявами і патофізіологічними механізмами формування патологічної залежності від етанолу.

Метою нашого дослідження було розробити нові підходи до діагностики та комплексної терапії гіпоманіакальних станів як різновиду емоційних порушень алкогольної етіології на основі вивчення клініко-психопатологічних особливостей формування, перебігу та метаморфозу гіпоманіакального синдрому у хворих на алкоголізм.

Ми користувались клініко-психопатологічним, психологічним та електрофізіологічним методами дослідження.

Проаналізовано результати комплексного обстеження 115 пацієнтів наркологічного відділення Вінницького обласного об’єднання «Соціотерапія», які стаціонарно та амбулаторно лікувались з синдромом залежності від алкоголю. Репрезентативність групи обстежених забезпечувалась підбором хворих, в клініці алкогольної залежності яких поза межами алкогольного сп’яніння, алкогольного абстинентного синдрому та енцефалопатії спостерігались різного ступеня вираженості та тривалості клінічно окреслені ознаки гіпоманіакального синдрому. Із дослідження виключались хворі з можливими ускладненнями у формі встановленої тяжкої соматичної патології, черепно-мозкових травм, епілептиформних нападів, психозів та психопатій в анамнезі. У більшості хворих, 97 чол. (84,35%), у період обстеження констатована друга стадія алкоголізму. Перша стадія констатована у 18 чол. (15,65%). Виходячи з мети нашого дослідження, до групи обстежених не ввійшли хворі на третій стадії алкоголізму, психопатологічні прояви якої, як правило, зумовлені органічними наслідками хронічної інтоксикації.

Як показали результати нашого дослідження, клінічна картина гіпоманіакальних станів у хворих із синдромом залежності від алкоголю має цілий ряд характерних клінічних особливостей.

На I стадії хвороби алкогольний гіпоманіакальний синдром проявлявся переважно у вигляді «веселої гіпоманії». Вона характеризувалась неадекватним емоційним піднесенням з алкогольним оптимізмом, багатослівністю, підвищеною активністю, метушливістю, непродуктивною вузьконаправленою ініціативністю, переоцінкою фізичних та психічних можливостей, недостатньою критичністю до власної поведінки, необов’язковістю у взаєминах і роботі. «Весела гіпоманія» алкогольного походження мала такі специфічні для неї ознаки, як посилення її проявів у передчутті алкогольного ексцесу, явища дисхронозу, високий рівень алкогольної анозогнозії та різного ступеня посилення патологічного потягу до алкоголю. Мислення та мова хворих були прискореними, але монотематичними (з домінуванням алкогольної фабули). Спостерігалось загострення пам’яті алкогольної направленості. Виявлено своєрідність нестійкості уваги, коли хворі не могли тривалий час зосередитись на виконанні будь-якого завдання, водночас увага стійко утримувалась в ракурсі пошуку та отримання спиртного. Виявлена симптоматика не була стабільною. Настрій та психофізична активність хворих коливались протягом дня та тижня, у конфліктних ситуаціях.

На II стадії алкоголізму до «веселої» гіпоманії» приєднувались інші клінічні варіанти: «гнівлива» та «нав’язлива» гіпоманії.

«Гнівлива гіпоманія» характеризувалась надмірною алкогольнаправленою активністю, емоційною збудливістю, непосидючістю, багатослівністю, своєрідною нестійкістю уваги, прискоренням мислення, виникненням побічних асоціацій в межах алкогольної тематики, переоцінкою власних можливостей. Характерно, що ці прояви виступали в поєднанні з підвищеною дратівливістю, направленою на осіб, які перешкоджали випивці, спалахами гніву, брехливістю, необов’язковістю в стосунках, демонстративністю, асоціальною направленістю поведінки. У частини хворих з цієї групи спостерігалась ригідність афекту, а у частини, навпаки, — часті афективні коливання.

«Нав’язлива гіпоманія» характеризувалась підвищеною психофізичною активністю, відчуттям невиправданого «оптимізму», непослідовністю мислення, поверховістю суджень, амбівалентністю у взаєминах із людьми, формальністю у контактах. Особливістю психопатологічного стану хворих цієї групи була наявність абстрактних нав’язливостей у вигляді хворобливого мудрування та нав’язливих спогадів про алкогольні епізоди.

Для всіх вищеназваних варіантів алкогольної гіпоманії були характерні спільні риси: помірний (гіпоманіакальний) рівень вираженості проявів, деяка нечіткість та атиповість симптомів, нестійкість проявів, видозмінення афективних коливань, добові коливання настрою, легка зміна настрою під впливом зовнішніх та внутрішніх причин, вузьконаправлена фізична активність, диссомнічні розлади, нестабільність апетиту, виснажуваність психічних процесів, диссоціативна оцінка власного «Я» та зниження критичності до хвороби. Кататимність мислення розповсюджувалась і на ставлення до оточуючих людей: будь-які перешкоди на шляху до реалізації алкогольних очікувань викликали негативне ставлення та несприймання. Зовнішній вигляд хворих відрізнявся пожвавленням міміки, блиском очей, непосидючістю. У всіх хворих в цей час спостерігалась актуалізація патологічного потягу до вживання алкоголю різного ступеня вираженості, яка в ряді випадків супроводжувалась «мрійливоподібними станами» з алкогольними фабулами. У випадках, коли патологічний потяг до вживання алкоголю не був реалізованим, підвищувалась дратівливість хворих та відбувалась трансформація благодушного настрою в депресивний.

При ретроспективному аналізі анамнестичних даних у обстежених хворих з’ясовано, що періодичне виникнення в періоді невживання епізодів з ознаками гіпоманіакальності в більшості випадків приводило до реалізації патологічного потягу до вживання алкоголю, зривів та рецидивів захворювання. При повторюваності гіпоманіакальних розладів патологічна реалізація зривів і рецидивів здійснювалась по типу кіндлінгу.

Аналізуючи результати психологічних досліджень у порівнянні з виявленою клінічною симптоматикою гіпоманіакального синдрому, ми визначили, що група хворих з клінічними ознаками типової, «веселої» гіпоманії продемонструвала пікові показники по 9 шкалі (гіпоманії) профілю скороченого багатофакторного опитувальника особистості. У хворих з клінічними ознаками «гнівливої» гіпоманії нами спостерігались різноманітні варіанти поєднання пікових показників 9-ї шкали із 3-ю (конверсійної істерії), 4-ї (імпульсивності) та 6-ї (ригідності афекту) шкалами. А у хворих із клінічним симптомокомплексом «нав’язлива гіпоманія» на особистісному профілі виявлено поєднання 8-ї (аутизму) та 9-ї шкал.

При первинному патопсихологічному обстеженні хворих нами були отримані результати, які виявляють порушення розумової працездатності як можливості тривалої систематичної діяльності при достатньо збереженому інтелектуально-мнестичному рівні.

Проведені нами електрофізіологічні дослідження визначили суттєві, але нерівнозначні зміни функціональної активності мозку. Реоенцефалографія виявила різний ступінь порушення регуляції церебральної гемодинаміки та дисциркуляторні розлади у всіх хворих на II стадії алкоголізму. Електроенцефалографія показала зміни біоелектричної активності у 68,48% обстежених. Не дивлячись на нерівнозначність дифузних змін біоелектричної активності на різних рівнях і відсутність визначеного паралелізму між цими змінами та клінічним варіантом гіпоманіакального синдрому, нами відмічено переважання функціональної дезорганізації різних рівнів мозку різновекторної направленості як ірітативного, так і гальмівного типу.

Таким чином, нами визначено, що гіпоманіакальні стани є патогномонічною клінічною ознакою люцидних періодів алкогольної залежності і за своєю специфікою, особливостями формування, динамікою, феноменологічною рубрифікацією, варіабельністю, пароксизмальністю та предикційною значущістю вони являють собою клінічну детермінанту патологічного потягу до алкоголю, сприяють підтримці алкогольної мотивації, зривам і рецидивам. Алкогольні гіпоманіакальні стани, вважаючи на це, розглядаються нами як актуальні «клініко-терапевтичні мішені» клінічної наркології.

За сучасними поглядами, серед різноманітних потягів у людей існує самостійний потяг до позитивних емоцій, з особливою морфо-функціональною системною організацією, діяльність якої має різко виражені ознаки домінантності. На нашу думку, в результаті «хімічної самостимуляції» системи позитивних емоцій за допомогою алкоголю відбувається умовно-рефлекторне закріплення аддиктивного тандему — «фабула алкоголізації» і «гіпоманіакальний стан» (як один із можливих проявів ейфорії сп’яніння). Систематичне підкріплення першої складової закономірним виникненням алкоголь-позитивних емоцій може викликати і зворотній процес, коли гіпоманіакальні стани виступають предикторним фактором ініціації алкогольної мотивації за участю психологічних і центральних патофізіологічних механізмів реалізації. Дане концептуальне положення служить патогенетичним обґрунтуванням цілеспрямованого пошуку фармакологічного засобу купірування гіпоманіакального синдрому.



© «Новости украинской психиатрии», 2005
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211