НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНИХ ТИКОЗНИХ РОЗЛАДІВ

О. В. Скринник

* Публікується за виданням:
Скринник О. В. Комплексний підхід до лікування хронічних тикозних розладів // Медицина третього тисячоліття: Збірник тез конференції молодих вчених Харківського державного медичного університету: У 3 ч. — Харків, 2001. — Ч. 2. — С. 59.

Сьогодні в України спостерігається різке поширення хронічних тикозних та тикоподібних розладів, що може бути пов’язане з підвищеним психоемоційним навантаженням та несприятливими факторами середовища.

Нами було обстежено 15 дітей у віці від 4-х до 12-ти років, з них 2 дівчинки (13,3%) 4 та 6 років з діагнозом транзиторного тикозного розладу (F95.0), 13 хлопчиків (86,7%) 8–12 років з діагнозом хронічного тикозного розладу (F95.1). Серед супутніх скарг найчастіше зустрічалися втома (86,7%), головний біль (33,3%), труднощі при навчанні через погане запам’ятовування матеріалу (46,7%). Якщо дітям до 8 років тики, як правило, не заважали, то більшістю дітей після 8 років (73,3%) вони вважалися хворобою та заважали при спілкуванні з однолітками, відокремлювали від шкільного колективу. У 66,7% пацієнтів тики з’являлися після гострого вірусного захворювання, у 33,3% — на фоні емоційного стресу. На виразність клінічних проявів впливали виявлений у всіх пацієнтів симптомокомплекс дифузного органічного ураження нервової системи, частота застудних захворювань та стресові ситуації у сім’ї та в школі. Так, 95,4% дітей жили у несприятливому сімейному середовищі. 73,3% дітей становилися об’єктом для глузування однолітків у школі. Додатковим стресом для таких дітей були зауваження вчителів через тики, найчастіше ця ситуація спостерігалася при наявності вокалізмів. При лікуванні дітей ми використовували розроблену нами комплексну терапевтичну та реабілітаційну програму, яка містила медикаментозну (ноотропи, судинну й загально укріплюючи терапію), психо- (сімейна, сугестивна терапія та модифікована методика Денлопа) та фізіотерапію. Після місячного курсу лікування у більшості дітей зникали вокалізми, тики шиї, обличчя та кінцівок, але у 4 дітей залишилося рідке мимовільне моргання, яке з’являлося при психоемоційному напруженні.

Дослідження показали, що в теперішній час хронічні розлади найчастіше зустрічаються у хлопчиків 8–12 років, які мають залишкові прояви органічного ураження нервової системи, часто хворіють на застудні захворювання та живуть в несприятливих сімейних умовах. З метою підвищення ефективності лікування хронічних тикозних розладів необхідно комплексно використовувати фармако-, психо- та деякі види фізіотерапії.



© «Новости украинской психиатрии», 2002
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211