НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Шизофрения: новые подходы к терапии »

ДО КЛІНІКИ ТА ТЕРАПІЇ ПОСТПСИХОТИЧНИХ ДЕПРЕСІЙ У ХВОРИХ НА ПРИСТУПОПОДІБНО-ПРОГРЕДІЄНТНУ ШИЗОФРЕНІЮ (повідомлення друге)

Ю. Ю. Чайка

Харків

* Публікується за виданням:
Чайка Ю. Ю. До клініки та терапії постпсихотичних депресій у хворих на приступоподібно-прогредієнтну шизофренію (повідомлення друге) // Шизофрения: новые подходы к терапии: Сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / Под общ. ред. И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. — Харьков, 1995. — Т. 2. — С. 125–127.

Терапія постпсихотичних депресій (ППД) при шубоподібній шизофренії відноситься до складної та недостатньо розробленої проблеми. Для терапії таких хворих пропонуються різноманітні лікувальні заходи, які вичерпують майже весь наявний терапевтичний арсенал (Р. Я. Вовін, О. В. Гусєва, 1991). Всі дослідники цієї проблеми вказують на труднощі підбору та комбінації ліків, залежність ефективної терапії від адекватного і ретельного аналізу структури та перебігу ППД.

Нами у попередньому повідомленні виділено три типи ППД в міжприступний період при шубоподібній шизофренії: «депресивно-сенситивний», «депресивно-гіпобулічний», «депресивно-дистимічний». Аналізуючи наші досягнення в лікуванні хворих з ППД, можна констатувати такі результати залежно від типу ППД і терапевтичної тактики.

При лікуванні хворих першої групи, «депресивно-сенситивних», найкращою комбінаїцією було поєднання трициклічних антидепресантів з нейролептиками-пролонгами в малих дозах, транквілізаторами і масивною загальнозміцнюючою терапією. Така терапія призводила до того, що в стані хворих виникали слідуючі зміни. Замість анергічно-сумного настрою виникала своєрідна хитка гіпертимно-астенічна картина. На цьому тлі часом спонтанно, а часом залежно і від малих психогеній, виникали сполохи суму, тривоги з іпохондричними скаргами. Слід зауважити, що в структурі цих переживань майже не виникали транзиторна підозра і псевдоспомини. В поведінці пацієнтів зменшувалась гіпобулічність, але потяг до діяльності залишався нестійким. Хворі починали висловлювати адекватні плани на майбутнє, досить часто приходили до лікаря для розв’язання своїх медичних та буттєвих проблем.

Для пацієнтів другої групи, «депресивно-гіпобулічних», кращою комбінацією, за нашими даними, є поєднання малих доз нейролептиків з трициклічними антидепресантами, рібоксіном, ліпіном (Ю. Ю. Чайка, 1994) та сульфозином. При цій терапії раніше монотонний анергічно-депресивний фон починав коливатися в своїй інтенсивності. На цьому тлі з’являлися періоди гіпертимії з резонерством, що мали ознаки негрубої гебоїдності. В поведінці хворих теж виникали зміни — вони починали шукати допомогу з боку лікаря при виникненні буттєвих та побутових проблем. Частково змінювався і тип реакції на повсякденні труднощі, окрім реакцій відмови з поглибленням меланхолічних переживань, виникали і реакції протесту з іпохондричними заявами.

Щодо лікування хворих третьої групи, «депресивно-дистимічних», то проведений аналіз показав, що ефективною була комбінація сульфозина з нейролептиками-пролонгами та ЕСТ на фоні вживання трициклічних антидепресантів, транквілізаторів та антиконвульсантів. Як результат, в стані хворих відбувалися такі зміни: у них зникав «дисфоричний» настрій, а з’являвся замаскований, монотонний сумний настрій з гіпертимно-гебоїдними хвилями. Замість подразливості з’являлась бурчливість. Хворі інколи з власної ініціативи починали приймати участь в трудових процесах, при цьому вони намагалися вигідно підкреслити ці свої вчинки. Але за цими діями продовжувала зоставатися глибоко прихована тривога. Слід відмітити і той факт, що з поведінки хворих зникали агресивні тенденції, пацієнти починали прагнути довгих загальних розмов з лікарем, в яких висловлювали різноманітні скарги та побажання. І тільки при малих психогеніях поверталась тенденція до подразливості, підсилювалася бурчливість.

Таким чином, проведене дослідження ще раз підтверджує важливість подальшого вивчення постпсихотичних депресій та пошуку нових терапевтичних підходів.



© «Новости украинской психиатрии», 2003
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211