НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Шизофрения: новые подходы к терапии »

ДО КЛІНІКИ ТА ТЕРАПІЇ ПОСТПСИХОТИЧНИХ ДЕПРЕСІЙ У ХВОРИХ НА ПРИСТУПОПОДІБНО-ПРОГРЕДІЄНТНУ ШИЗОФРЕНІЮ (повідомлення перше)

Ю. Ю. Чайка

Харків

* Публікується за виданням:
Чайка Ю. Ю. До клініки та терапії постпсихотичних депресій у хворих на приступоподібно-прогредієнтну шизофренію (повідомлення перше) // Шизофрения: новые подходы к терапии: Сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / Под общ. ред. И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. — Харьков, 1995. — Т. 2. — С. 123–124.

За останні роки зазнала помітного патоморфозу приступоподібно-прогредієнтна шизофренія (Г. Я. Авруцький, А. А. Недува, 1988). Ці зміни виявляються в вигляді зсуву приступів до переважно галюцинаторно-афективних і афективно-маячних. Та в збільшенні в міжприступний період складних депресивних синдромів, які в сучасній літературі (Р. Я. Вовін, О. В. Гусева, 1991) одержали загальну назву — постпсихотичні депресії (ППД). При їх дослідженні автори мають на увазі, що ППД це: або міжприступний синдром виснаження; або продовження процесу на новому регістрі; або своєрідний тип дефекту. Але ні структура, ні місце ППД в ендогенному процесі остаточно ще не з’ясовані, що і обумовило наш інтерес до цієї проблеми.

Під нашим наглядом за три роки перебував 21 хворий з шубоподібною шизофренією з афективно-маячними та галюцинаторно-афективними приступами і тривалими (1–2 роки) ППД. Всі хворі були чоловічої статі в віці 24–34 років з давністю хвороби від 5 до 15 років. При дослідженні тих хворих нами було виділено три типи ППД.

Перший тип — «депресивно-сенситивний» (у 7 хворих). Депресія у цих пацієнтів характеризувалась мінливим по інтенсивності анергічно-сумним настроєм з виразною гіпопатією. На цьому тлі періодично з’являлись меланхолічні переживання з транзиторними суїцидальними думками, та думками про втрату сенсу життя. Крім цього, у хворих виникали періоди тривоги з підвищеною сенситивністю, іпохондричністю, легкою підозрою та ідеаторними псевдоспоминами. Поведінка цих хворих характеризувалась сенситивною аутичністю, мінливою гіпобулічністю, малою ініціативністю з нестійкою цілеспрямованою діяльністю. Всі пацієнти активно шукали допомоги, висловлювали багато різноманітних скарг. В структурі депресії значне місце посідали депресивно-песимістичні реакції на свою хворобу. Крім цього, у цих осіб легко виникали тривалі, але стерті песимістично-екстрапунітивні реакції на повсякденні труднощі. Слід відзначити, що хворі намагались оволодіти та розв’язати психогенну ситуацію.

Другий тип — «депресивно-гіпобулічіний» (у 8 хворих). Депресія у них носила майже монотонний характер і за своєю структурою була анергічною з незначними компонентами туги і гіпопатичності. При цьому загальний фон настрою був пронизаний байдужістю з прихованими переживаннями втрати сенсу буття і слабкою гіпобулічіністю. Особливостями цього типу було наявність в структурі депресії контрастних аутичних фантазій. Поведінка хворих відзначалась відособленістю, малою ініціативністю та пасивною покірливістю. Слід зауважити, що самі хворі активно допомоги не шукали, скарг майже не висловлювали, але при цілеспрямованій розмові розкривали свої внутрішні переживання. В структурі депресії реакція на хворобу займала незначне місце і виявлялась у вигляді гіпонозогнозії. При зіткненні з повсякденними труднощами у пацієнтів збільшувалась гіпобулія з активацією аутистичних фантазій і реакціями відмови.

Третій тип — «депресивно-дистимічний» (у 6 хворих) характеризувався хвильоподібним депресивно-подразливим настроєм. Сама депресія носила своєрідний «дисфоричний» характер з епізодами звинувачення рідних, лікарів в своїй «зруйнованій долі». На цьому тлі виникали періоди немотивованої ауто- і гетероагресії, стертого негативізму. Поведінка хворих відрізнялась апродуктивністю, монотонною псевдожвавістю, за якою проглядала прихована тривога. Слід зазначити, що ці пацієнти уникали допомоги, а їх скарги більш нагадували вимоги. Реакція на хворобу носила анозогностичний характер з зсувом гностичного компоненту в минуле. Щодо реакцій на малу психогенію, то вони легко як виникали, так і зникали, носили своєрідний дисфоричний характер, посилювали подразливість, негативізм, виявляли агресивні тенденції.



© «Новости украинской психиатрии», 2003
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211