НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Шизофрения: новые подходы к терапии »

ЕФЕКТ ТИМОСТАБІЛІЗАТОРІВ У ХВОРИХ НА ПАРАНОЇДНУ ФОРМУ ШИЗОФРЕНІЇ

О. Й. Скорик, Л. О. Тарасевич

Санкт-Петербург

* Публікується за виданням:
Скорик О. Й., Тарасевич Л. О. Ефект тимостабілізаторів у хворих на параноїдну форму шизофренії // Шизофрения: новые подходы к терапии: Сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / Под общ. ред. И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. — Харьков, 1995. — Т. 2. — С. 99–101.

Як відомо, тиморегулюючі засоби, що їх вживають при афективних та шизоафективних психозах, ефективні також у хворих на параноїдну шизофренію, в клініці якої афективний радикал посідає незначне місце або й зовсім відсутній (А. И. Скорик, Л. А. Тарасевич, 1994).

В даній праці аналізуються швидкий і віддалений ефекти цих препаратів у пацієнтів з параноїдною формою шизофренії. Обстежено 136 осіб з шубоподібним та безперервним перебігом захворювання. З них 32 приймали як тиморегулятор карбонат літію, 72 — карбамазепін і 32 — дифенін, тимотропність якого переконливо досі не була доведена. Перед тимостабілізаторами всі хворі без значного успіху лікувалися нейролептиками та антидепресантами; протягом дослідження ці призначення зберігалися. Стан хворих оцінювався з допомогою шкали BPRS напередодні призначення тиморегуляторів, за 12 тижнів терапії (швидкий ефект) і після відносно тривалого лікування (від кількох місяців до 4 років — віддалений ефект). Визначалися загальна оцінка BPRS та оцінки факторів цієї шкали — ANDP (тривога–депресія), AHER (енергія, апато-абулічний синдром), THOT (параноїдно-галюцинаторний синдром), ACTV (кататонічне збудження) та HOST (підозріливість–ворожість). Оцінки в трьох названих часових точках порівнювано з допомогою непараметричного критерію.

Знайдено, що в групі літію (тривалість прийому 1–4 роки) за 12 тижнів у середньому по вибірці знизилася загальна оцінка BPRS (p < 0,05), але з факторів істотно не реагував жоден, хоча оцінка ANDP зменшилася значніше від інших. На пізніших етапах далі знижувалася загальна оцінка (p < 0,001), послабилися тривога — депресія (p < 0,05), параноїдні розлади (p < 0,001), кататонічні (p < 0,001) та підозріливість — ворожість (p < 0,001). Не зазначено динаміки фактору AHER, що оцінює дефект, резистентний до терапії взагалі..

У групі карбамазепіну (тривалість прийому 0,5–4 роки) за 12 тижнів зменшилася загальна оцінка BPRS (p < 0,001), оцінка тривожно-депресивної симптоматики (p < 0,001), параноїдної й кататонічної (p < 0,05), а також підозріливості — ворожості (p < 0,01); редукція анергії була неістотна. Наприкінці дослідження ця динаміка ще виразніша — для всіх наведених оцінок p < 0,001. І на ранніх, і на. пізніх етанах найбільше реагують на терапію фактори ANDP та HOST. Неочікуваною була редукція анергії на віддалених етапах (p < 0,01) — вірогідно, артефакт, пов’язаний з чутливістю фактору AHER не тільки до апато-абулії, але й до депресивної загальмованості.

У групі дифеніну (тривалість прийому до 1 року) за 12 тижнів зменшилася лише тривога — депресія (p < 0,05), але не досить для істотного зниження загальної оцінки BPRS. На пізніх етапах знижується загальна оцінка (p < 0,05), оцінка фактору ANDP (p < 0,01) та HOST (p < 0,05). Дослідження цієї групи тривало менше від інших; за більш довгочасної терапії динаміка, можливо, була б яскравішою.

Таким чином, карбамазепін, дифенін та солі літію можуть уживатися як додаткові засоби лікування параноїдної шизофренії. Дія карбамазепіну є найшвидша й охоплює всі складові клінічної картини, крім дефекту. Літій і на ранніх етапах виявляє малодиференційований загальний ефект з тропізмом до антидепресивного; за умов тривалого його прийому динаміка більш значна й багатопланова. Дія дифеніну не так виразна і помітна лише на пізніх термінах лікування. Карбамазепін на всіх етапах терапії найбільш впливає на симптоматику афективної сфери: тривогу–депресію та підозріливість–ворожість; дифенін діє виключно на ці два фактори. Ефект усіх трьох препаратів посилюється зі зростанням тривалості прийому, що дозволяє рекомендувати їх переважно для довготермінового лікування (між іншим в межах підтримувальної терапії).



© «Новости украинской психиатрии», 2003
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211