НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Шизофрения: новые подходы к терапии »

ПРИНЦИПИ НОВОГО ТЕОРЕТИЧНОГО ПОГЛЯДУ НА ПСИХОТЕРАПІЮ ПРИ ШИЗОФРЕНІЇ

Т. Ахмедов, I. Кутько, А. Мартиненко, С. Мартиненко

Харків

* Публікується за виданням:
Ахмедов Т., Кутько I., Мартиненко А., Мартиненко С. Принципи нового теоретичного погляду на психотерапію при шизофренії // Шизофрения: новые подходы к терапии: Сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / Под общ. ред. И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. — Харьков, 1995. — Т. 2. — С. 12–14.

Психотерапія шизофренії розглядалася і розглядається у сучасній літературі через призму прогредієнтності ендогенного процесу, методик безпосередньо та мети психотерапії. Єдності у поглядах на можливості до останнього часу не існує, думки часто протилежні.

Перш за все автори приділяли увагу психотерапії так званої неврозоподібної форми шизофренії. М. Бурно, аналізуючи наукові праці, що вивчали можливості психотерапії хворим з неврозоподобною шизофренією підкреслював, що психотерапія цих форм «майже не має історії». Він цитує праці Е. Кречмера, М. Мюлера, Консторума, (все — неаналітична психотерапія). Е. Кречмер використовував прийоми стимуляції емоційних можливостей хворих. Емоційна активність, іррадіація життедійної емоціональності на інші складові душевного життя, емоційна концентрація на контакті з психотерапевтом і таким чином можливість продуктивного спілкування вирішувались методами раціональної, колективної психотерапії, психоаналізом. Переважна частина авторів покладали надію на поєднання можливостей групової психотерапії (В. Воловик, В. Днепровська, Л. Завилянська) та теорії терапії творчим самовиразом (М. Бурно). Гіпноз вважався недоцільним навіть у період ремісій. Аутогенне тренування — протипоказаним.

Групова психотерапія шизофренії обґрунтовувалась тим, що хвороба Блейлера не є наслідком лише суто біологічних причин, але й наслідок неможливості «психобіологічно-соціального пристосування» (І. Немислувська з співавт.).

Більш того, Франк та Паудемакер вважають, що шизофренія є функціональне порушення, а не конституціональне, що шизофренія виникає внаслідок неспроможності стримати задоволення потреб в жодній сфері буття та дитячих способів реагування. Емоційні переживання хворих за Франком та Паудермейкером притаманні хворим і їх аутизм є виявом самотності, неспокою та захисту. Звідси концепція динамізму шизофренії та можливості впливу психотерапії. Апріорі, можна було б припустити, що його висловлює відома учениця Юнга та Фрейда у всесвітньо відомій монографії.

Мета групової психотерапії шизофренії вбачається у ліквідації гострих психотичних симптомів, реконструкції внутрішніх захисних механізмів через зрозуміння підсвідомих переживань, реконструкції особистості через пом’якшення болючості проблем, нарешті у відновленні соціального контакту із навколишнім середовищем.

Техніка групової психотерапії вказаних хвороб передбачає емоційне згуртування хворих за допомогою невербальних прийомів: пантоміма та ін.

Терапія творчим самовиразом полягає у тому, що хворого попереджають, що вилікуватись швидко не можливо, що необхідно водночас лікуватись і все більше й більше залучати себе до цікавих справ поточного життя. Особливу увагу автор приділяє створенню особливого емоційного контакту з хворим, посилаючись при цьому на праці деяких американських авторів (наприклад, E. Broky).

Всі вищезгадані методики психотерапії попри їх академічність та своєрідність не торкаються особливостей особистого суб’єктивного тлумачення хворобливого стану або вважають його аналогічним непсихотичним станом, а саме: бажання якомога швидше бути здоровим (М. Бурно, 1989). Але відомо, що критичне ставлення хворого шизофренією до свого хворобливого стану навіть у стані ремісії може бути частковим. Трактовка свого стану як хвороби не означає водночас усвідомлення суті патологічного стану. Психотерапія в цьому випадку не може вирішити своє завдання адаптації до обставин життя та соціальної реабілітації.

Саме з цих причин принципово новим теоретичним напрямом психотерапії шизофренії ми вважаємо створення ситуації приєднання до світосприймання хворого. Виходячи з останнього ми приймаємо фабулу його переживань як незаперечність і разом з хворим емоційно однозначно розцінюємо суть ситуації. Це і є перший етап психотерапії незалежно від подальшого її змісту та форми. Другим етапом є створення підґрунтя альтернативних можливостей, що випливають із розмаїття обставин та індивідуальних особливостей людини. Головна суть цього підходу: прийняття права індивідуальності на своє бачення світу. Третій етап: створення підґрунтя безпеки для «Я» хворого через забезпечення взаємовідносин «лікар–хворий». В останньому випадку дефініція поняття хворий використовується у системі лікар. У системі «лікар–хворий» дефініція хворий не вживається. Хворий кваліфікується як особа, що звернулася за порадою. Якщо хворий сам себе розцінює як такого, то цей термін допускається. Поступове альтернативне розв’язання проблем пацієнта є четвертим етапом психотерапії хворих на шизофренію і у свою чергу він може бути поділений на свої етапи. Останнє виходить за межі нашої праці і ми повернемось до цієї теми у наступних публікаціях.



© «Новости украинской психиатрии», 2003
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211