НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  История Сабуровой дачи. Успехи психиатрии, неврологии, нейрохирургии и наркологии »

НАРКОЛОГІЧНА ДОПОМОГА НАСЕЛЕННЮ УКРАЇНИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ З ПРОБЛЕМ НАРКОЛОГІЇ

З. М. Болотова, О. І. Мінко

Харків, Україна

* Публікується за виданням:
Болотова З. М., Мінко О. І. Наркологічна допомога населенню України та основні напрямки розвитку наукових досліджень з проблем наркології // История Сабуровой дачи. Успехи психиатрии, неврологии, нейрохирургии и наркологии: Сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / Под общ. ред. И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. — Харьков, 1996. — Т. 3. — С. 480–486.

На всіх етапах соціального розвитку нашої країни проблема боротьби із пияцтвом та алкоголізмом вирішувалась послідовно, з позицій розуміння цієї проблеми як громадсько-біологічної та психологічної. Ще в 80 роках XIX сторіччя з’явились перші товариства тверезості. Одно з них офіційно зареєстровано та затверджено у 1874 році в с. Дейкалівка Зіньківського уїзду Полтавської губернії. На I з’їзді психіатрів у Москві у 1887 р. було прийнято рішення визнати алкоголіків як хворих та створювати для них спеціальні шпиталі.

Майже до 70-х років XX століття медична допомога хворим на алкоголізм та наркоманію здійснювалась психіатрами в структурі позалікарняних та стаціонарних психіатричних закладів. В кінці 50-х років в Україні функціонували лише 8 самостійних наркокабінетів та 400 наркологічних ліжок для лікування хворих на алкоголізм.

Згідно Постанови Уряду про наведення порядку та обмеження торгівлі спиртовими напоями, у 1959 році МОЗ України було прийнято рішення про створення у структурі великих психіатричних лікарень спеціалізованих наркологічних відділень, а при обласних психоневрологічних диспансерах — наркологічних кабінетів.

В той же час в Українському психоневрологічному інституті створено відділ наркології, якому було надано статус Республіканського організаційно-методичного центру з проблем наркології (зав. відділом — ст. науковий співробітник З. М. Болотова) з стаціонарним наркологічним відділенням в структурі колишньої 36-ї міської психоневрологічної лікарні.

В розвитку наркологічної допомоги населенню України умовно можна виділити декілька періодів. 1960–1971 рр. — організаційний період, в якому наркологічні стаціонари та наркологічні кабінети створювались у структурі лікувально-профілактичних закладів. В цей час багато зусиль було покладено на створення матеріально-технічної бази цих закладів, комплектування кадрів та їх професійну підготовку. В 1964 році на кафедрі загальної та судової психіатрії Українського інституту удосконалення лікарів (м. Харків, зав. кафедрою проф. М. І. Погібко) сумісно з відділом наркології Українського НДІ неврології та психіатрії було проведено I цикл удосконалення лікарів з наркології.

Наукові дослідження в цей час були присвячені, в основному, вивченню клініки сучасних форм алкоголізму, розробці методичних матеріалів з питань своєчасного виявлення хворих та лікування алкогольних захворювань. Проводилось ретельне вивчення передового досвіду роботи наркологічних закладів та втілення його в роботу в масштабах країни (П. І. Коваленко, А. О. Черевань, З. М. Болотова, Ж. А. Корецька, Н. С. Толстая).

Другий період — 1972–1978 рр., в якому широкий розвиток набули громадські форми боротьби з пияцтвом та алкоголізмом, здійснювалось спілкування наркологічних закладів та інших державних закладів та відомств. Стихійно створювались різноманітні громадські інститути боротьби с пияцтвом та алкоголізмом.

Так, при виконкомі Полтавської обласної Ради народних депутатів ще в 1971 р. було організовано постійно діючу на громадських засадах комісію по боротьбі з пияцтвом та алкоголізмом. Така авторитетна комісія мала великий вплив на громадську думку, сприяла формуванню тверезого способу життя та профілактиці пияцтва і алкоголізму. Постановою Уряду 1972 р. такі громадські інститути були створені при всіх Виконавчих комітетам обласних, міських, районних, сільських та селищних Рад народних депутатів, на великих промислових підприємствах, будівельних закладах, радгоспах та с/г підприємствах.

З 1976 р. був створений інститут головного спеціаліста Міністерства охорони здоров’я. Першим головним позаштатним наркологом була призначена завідуюча відділом наркології Українського НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії канд. мед. наук З. М. Болотова, яка займала цю посаду до 1992 р. За досягнення в розвитку протиалкогольної служби країни та наукові розробки в галузі наркології З. М. Болотова була нагороджена Почесною Грамотою Верховної Ради України. З 1992 р. по теперішній час головним спеціалістом Міністерства охорони здоров’я є керівник відділу профілактики та лікування наркоманій того ж інституту канд. мед. наук Е. Б. Первомайський. В цей час за ініціативою органів охорони здоров’я створюються самостійні наркологічні лікарні в мм. Дніпропетровську (гол. лікар Л. Ф. Кіріченко) та Кривому Розі (гол. лікар Н. Г. Осташевська), в яких крім хворих на алкоголізм, лікувалися і наркомани.

Наказом Міністра охорони здоров’я України (А. Ю. Романенко) до питань виявлення та катамнестичного догляду хворих на алкоголізм були залучені дільничні терапевти та фельдшери.

В цей же час набувають широкого розвитку розпочаті відділом наркології з 1968 р. епідеміологічні дослідження (З. М. Болотова, А. П. Артемчук, Р. І. Гольдштейн, О. І. Мелімука, К. В. Москеті і ін.), які мали важливе аналітичне та організаційне значення, допомогли встановити істинну захворюваність алкоголізмом та виявити причинні фактори його виникнення, що дозволило планувати науково обґрунтовану структуру наркологічної мережі, збільшити її ефективність та економічність, розробляти міри первинної профілактики.

1977–1990 рр. — період створення самостійної наркологічної служби, організація обласних та міських наркологічних диспансерів — організаційно-методичних центрів наркологічної допомоги. Важливим розділом роботи в цьому періоді являлось створення матеріально-технічної бази, відповідно санітарно-гігієнічним показникам і задачам наркологічної служби. Необхідно зауважити, що більшість наркодиспансерів було організовано на високому науковому рівні, устатковано сучасною діагностичною та лікувальною апаратурою. Головні лікарні обласних наркологічних диспансерів проявили себе здібними організаторами та високопрофесіональними лікарями (В. І. Лавренко, Н. Г. Осташевська, І. М. Скалига, П. В. Задорожний, В. А. Синиця, В. В. Веселовська, В. В. Редкевич, В. В. Баранова, Ю. А. Шипілов, В. А. Гриньов, С. В. Шевчук і багато інших).

В цей час набуло широкого розвитку створення наркологічних відділень при промислових та будівничих підприємствах, радгоспах та колгоспах. Ці відділення зіграли величезну роль у трудовій реабілітації хворих на алкоголізм, сприяли їх поверненню до праці, професійній підготовці та інше.

По стану на початок 1978 р. в Україні функціонувало 70 самостійних наркодиспансерів, в тому числі 25 — обласних, 7 — міських, 45 — міжрайонних, з 11 тисячами нарколіжок, значну частину котрих складали ліжка відділень при промислових, будівничих та сільськогосподарських підприємствах. Крім того, більше 6 тисяч ліжок були розміщені при психіатричних закладах, в яких лікувались хворі на алкогольні психози та наркоманії. В середньому в Україні працювало 3,8 наркологічних ліжок на кожні 10 тис. населення, що давало змогу госпіталізувати усіх тяжких хворих на алкоголізм у стані запою, з тяжкими соматичними ускладненнями, з тяжкими проявами алкогольної енцефалопатії.

Позалікарняну наркологічну допомогу здійснювали більш 500 наркокабінетів, в тому числі більше 430 при центральних районних лікарнях, сотні фельдшерських наркопунктів та тисячі наркопостів працювали на громадських засадах.

Всі ці міри призвели до позитивної динаміки захворювання на алкоголізм і алкогольні психози.

За останні 20 років облікована захворюваність в період 1975–1980 роки збільшилась з 2,1 до 19,4 на 10 тис. населення. В наступні 5 років захворюваність алкоголізмом стабілізувалася в межах 19,9 в 1981 році; 21,0 — в 1985 році. З 1986 по 1990 роки захворюваність знизилась з 18,5 до 11,9, а з 1991 р. знову стабілізувалася на невисоких показниках (9,9 в 1991 р. та 10,5 в 1994 р.).

Зріст захворюваності на алкоголізм в період 1975–1980 р. відображував не стільки істинну захворюваність, скільки результати діяльності знов створеної спеціалізованої служби. Політичні та соціально-економічні зміни, які сталися в країні (1991–1995 рр.) позначились на облікованій захворюваності, яка стабілізувалася на невисоких показниках та відображає самозвернення хворих.

Аналіз захворюваності на алкогольні психози. виявив в період з 1971 по 1981 роки високі показники (2,1–2,3 на 10 тис. населення). В період з 1981 по 1988 рр. мала місце чітко виражена тенденція до зниження захворюваності на алкогольні психози з 2,3 в 1981 р. до 0,5 в 1988 році, тобто більше ніж в 4 рази. Починаючи з 1989 року відмічається зріст захворюваності з 0,6 до 1,5 в 1994 році, тобто майже в 2,5 рази.

На діяльності наркослужби в 1989–1996 рр. в значній мірі позначилася складність суспільно-політичного та економічного життя країни, повсюдна дискредитація протиалкогольних постанов, внаслідок чого були скасовані громадські інститути боротьби з пияцтвом та алкоголізмом, повністю припинена робота комісій по боротьбі з пияцтвом при виконкомах та на підприємствах, порушився зв’язок наркослужби з дільничними інспекторами РВВС, самоусунення від протиалкогольної діяльності установ народної освіти, послабилися міжвідомчі зв’язки та координація діяльності окремих установ та відомств з наркологічними установами, що привело до ізоляції наркослужби, вона залишилася наодинці з хворими алкоголізмом та їх проблемами.

Намітилася тенденція до закриття відділень при промислових підприємствах із-за економічного спаду. В зв’язку з демократизацією суспільства зменшилась можливість примусової госпіталізації хворих на алкоголізм з ініціативи родичів, громадськості, співробітників міліції та ін., внаслідок чого понизилось звертання хворих за допомогою.

Незважаючи на сказане, наркологічну службу удалося зберегти в колишній структурі, але трохи в меншому обсязі.

Однак, в умовах неконтрольованого ввозу в країну спиртових напоїв, тенденції поширення їх споживання, особливо юнаками та жінками, зниження ефективності роботи наркологічних закладів робить прогноз захворювання алкоголізмом несприятливим.

Українські вчені внесли вагомий вклад в розвиток світової науки з питань патогенезу алкоголізму та наркоманій.

Протягом останніх 20 років співробітники відділу експериментальної нейрофізіології (керівник — проф. Т. М. Воробйова) Українського НДІ клінічної та експериментальної неврології і психіатрії (директор — проф. П. В. Волошин) створили реалістичні моделі алкоголізму, табакокуріння, наркологічної залежності, виявили зв’язок формування патологічного потягу до алкоголю з емоціонально-вольовим станом. Ними встановлено, що структурами, які першими зазнають пошкодження під час систематичного введення алкоголю, являються лімбічні структури мозку, зокрема емоціональні апарати гіпоталамусу, гіпокампу та миндальовидного комплексу, дефектність яких по мірі розвитку хвороби проявляється клінічно різноманітними емоціональними порушеннями.

Внаслідок клінічних досліджень, які проводяться на базі відділення наркології 15-ї міської клінічної психіатричної лікарні (головний лікар — П. Т. Петрюк) відділом наркології розроблена класифікація емоціональних порушень при алкоголізмі та запропоновані диференціальні схеми лікування психотропними речовинами і солями літію (О. Г. Плотніков, Н. С. Толстая), вивчені особливості перебігу алкоголізму, обваженого судинними хворобами (Ю. О. Мануйленко, О. І. Мінко та ін.), впливом радіонуклідів (З. М. Болотова, М. І. Момот та ін.), нікотинізмом (В. В. Шалашов).

В зв’язку з особливим положенням наркологічного відділення 15-ї лікарні, як клінічної бази відділу наркології УНДІКЕНП, його в різні часи очолювали досвідчені клініцисти-психіатри (Г. М. Міркін, В. І. Долінський, С. І. Шейко, В. Ф. Бредня, Т. В. Мартинова, О. А. Білик, В. Я. Самойленко), які з почуттям великої відповідальності створювали умови для проведення наукових досліджень, спілкувалися з науковцями та втілювали наслідки досліджень в практичну діяльність. В Харківському інституті удосконалення лікарів проф. І. К. Сосін з співробітниками постійно розробляє та удосконалює нетрадиційні (безмедикаментозні) методи лікування хворих на алкоголізм та наркоманію.

В Україні з проблем наркології захистили три докторських, більш сорока кандидатських дисертацій, надруковано більше десяти монографій з актуальних питань патогенезу, лікування та профілактики алкоголізму, кожного року друкуються десятки статей в наукових журналах та збірниках.

Основоположниками та ведучими спеціалістами наркологічної науки в Україні являються: академік Є. О. Попов, професори Н. П. Татаренко, М. А. Гольденберг, Г. Є. Ріхтер, З. М. Болотова, П. В. Волошин, Г. А. Вієвська, К. В. Москєті, В. І. Полтавець, А. Т. Філатов, І. К. Сосін, В. С. Бітенський, Н. С. Марковська, кандидати медичних наук О. Б. Гусова, О. І. Мінко, А. П. Артемчук, Н. І. Протасевич, М. Ю. Ігнатов, А. М. Вієвський, Г. М. Мисько.

Великий внесок в учення про патогенез патологічного потягу внесли нейрофізіологи та біохіміки: професори Т. М. Воробйова, М. Г. Сергієнко, В. Н. Синицький, доктор біол. наук О. Г. Берченко, канд. мед. наук О. М. Бару, канд. біол. наук Г. X. Божко.

Лікарі психіатри-наркологи об’єднані в товариство невропатологів, психіатрів та наркологів України.



© «Новости украинской психиатрии», 2003
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211