НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии »

ДЕЯКІ КЛІНІКО-НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ХВОРИХ НА ЕПІЛЕПСІЮ З АУТОАГРЕСИВНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

Я. В. Щеглова

Український НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, м. Київ

* Електронна публікація:
Щеглова Я. В. Деякі клініко-нейрофізіологічні характеристики хворих на епілепсію з аутоагресивною поведінкою [Електронний ресурс] // Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии: Сборник научных работ Института неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины и Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи), посвящённый 210-летию Сабуровой дачи / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, А. Н. Бачерикова. — Киев–Харьков, 2010. — Т. 5. — Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/books/actual/paper125.htm.

Наукові дані щодо особливостей клініки епілепсії у хворих, що скоювали аутоагресивні акти, та клінічних факторів ризику аутоагресивної поведінки хворих на епілепсію є нечисленними та нерідко суперечливими. Так, що стосується тривалості захворювання, то одні дослідники знаходять, що найбільш високий ризик представляють перші роки після захворювання (P. Vuilleumier, P. Jallon, 1998), інші вважають фактором ризику довгу тривалість захворювання — 10 років та більше (E. Motta et al., 1998). L. Nilsson et al. (2002); V. V. Kalinin, D. A. Polyanskiy (2005) відносять до факторів ризику суїцидальної поведінки високу частоту припадків (і, зокрема, парціальних та вторинно генералізованих), тоді як M. F. Mendez, R. C. Doss (1992), D. Blumer et al. (2002) більше пов’язують суїцидальну поведінку з добре контрольованими припадками та феноменом «примусової нормалізації» ЕЕГ. Більшість дослідників знаходять зв’язок зі скроневими формами епілепсії, темпоральним фокусом на ЕЕГ та його латералізацією (B. M. Barraclough, 1987; M. F. Mendez, R. C. Doss, 1992; P. Vuilleumier, P. Jallon, 1998; T. Fukuchi et al., 2002). У той же час L. Nilsson et al. (2002) вважають, що суїцидальність хворих на епілепсію не асоціюється ані з локалізацією вогнищевих змін на ЕЕГ, ані з їх латералізацією.

Для вивчення клініко-нейрофізіологічних особливостей хворих на епілепсію з аутоагресивною поведінкою було досліджено 60 чоловіків з епілепсією та аутоагресивною поведінкою, які знаходилися на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у Київському міському ЛДНЦ «Епілепсія». Використовувалися анамнестичний та нейрофізіологічний (ЕЕГ) методи дослідження.

При визначенні етіології захворювання виявлено, що у 42 (70,0%) хворих епілепсія була симптоматичною, у тому числі у 22 (36,7%) хворих — травматичного генезу, у 5 (8,3%) — нейроінфекційного, у 4 (6,7%) — резидуально-органічною (внаслідок перинатальної патології), у 2 (3,3%) — внаслідок пухлини та судинної мальформації головного мозку. Складний генез захворювання спостерігався у 9 (15,0%) хворих — різноманітні поєднання травматичного, судинного, нейроінфекційного та інтоксикаційного етіологічних факторів. Криптогенна епілепсія була у 16 (26,7%) хворих, а ідіопатична — лише у 2 (3,3%) випадках. Крім того, у 19 (31,7%) хворих виявлена спадкова обтяженість психічними захворюваннями: епілепсією — у 6 (10,0%) хворих, алкоголізмом — у 12 (20,0%), шизофренією — у 1 (1,7%) хворого.

Що стосується типів припадків, то парціальні та вторинно генералізовані припадки відмічалися в клініці захворювання у 28 (46,7%), тільки вторинно генералізовані — у 25 (41,7%), тільки парціальні — у 3 (5,0%) хворих. Таким чином, загалом на парціальну епілепсію страждали 56 (93,3%) хворих. І тільки у 4 (6,7%) хворих припадки були первинно генералізованими. Епілептичні припадки були частими у 29 (48,3%) хворих, рідкими — у 22 (36,7%) хворих, середньої частоти — у 9 (15,0%) хворих (частота припадків визначалася за О. Г. Віленським, 1979).

Тривалість хвороби у досліджених складала: до 5 років — у 10 (16,7%) хворих, 6–10 років — у 16 (26,7%), 11–15 років — у 9 (15,0%), 16–20 років — у 8 (13,3%), більше 20 років — у 17 (28,3%) хворих. Отже, у значної більшості хворих (83,3%) тривалість захворювання складала більше ніж 5 років.

При вивченні результатів ЕЕГ-дослідження у досліджених хворих отримані наступні дані.

Фокальні зміни ЕЕГ було зафіксовано у 23 (38,3%) хворих. Розташування епілептогенного вогнища у правій гемісфері було виявлено у 13 (21,6%) хворих, а у лівій — у 10 (16,7%) хворих. Локалізація вогнища у всіх досліджених знаходилась у скроневій долі головного мозку, а також в окремих випадках розповсюджувалась на тім’яну та лобну долі. Лише у 2 (3,3%) хворих на ЕЕГ спостерігалася пароксизмальна активність діенцефально-стовбурового походження, без чітко вираженого вогнища. Ознаки іритації на ЕЕГ були виявлені у 18 (30,0%) хворих, дезорганізації кіркових ритмів — у 6 (10,0%). І, нарешті, у 11 (18,3%) хворих отримана ЕЕГ була в межах норми. Тобто більше 1/3 хворих мали на ЕЕГ вогнищеві зміни темпоральної локалізації.

Отже, у хворих на епілепсію чоловіків з аутоагресивною поведінкою виявлений високий рівень спадкової обтяженості психічними захворюваннями, переважно симптоматична (зокрема, травматична) етіологія захворювання. Також для досліджених хворих в клініці захворювання характерні парціальні та вторинно генералізовані судомні припадки будь-якої частоти і тривалість хвороби більше 5 років, а також скроневі вогнища на ЕЕГ, причому латералізація фокальних змін не мала вираженої переваги.



© «Новости украинской психиатрии», 2010
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211