НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Книги »  Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии »

ЗНАЧЕННЯ КОРЕКЦІЇ ІМУНОЛОГІЧНИХ ПОРУШЕНЬ В ТЕРАПІЇ ЗАХВОРЮВАНЬ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ПСИХОАКТИВНИХ РЕЧОВИН

В. В. Гейко

Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, м. Харків

* Електронна публікація:
Гейко В. В. Значення корекції імунологічних порушень в терапії захворювань залежності від психоактивних речовин [Електронний ресурс] // Актуальные вопросы современной психиатрии и наркологии: Сборник научных работ Института неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины и Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи), посвящённый 210-летию Сабуровой дачи / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, А. Н. Бачерикова. — Киев–Харьков, 2010. — Т. 5. — Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/books/actual/paper021.htm.

Сучасний етап розвитку наркологічної науки і практики характеризується актуальністю врахування імунологічних механізмів в патогенезі алкоголізму та наркоманій при розробці комплексних терапевтичних технологій із залученням імуномоделюючих та імунокоригуючих засобів, особливо на етапах формування і стабілізації терапевтичних ремісій. За умов хронічної інтоксикації в основі більшості порушень імунного статусу лежать несприятливі впливи на центральні імунорегуляторні механізми. Частіше уражається T-клітинна ланка імунітету, що опосередковується T-лімфоцитами, природними кілерами, гранулоцитами, макрофагами і призводить до зниження антиінфекційного і протипухлинного захисту. Більшість наркотичних речовин і алкоголь завдають сенсибілізуючих ефектів, що провокує розвиток алергійних реакцій. Порушення імунорегуляції може призводити до розвитку аутоімунних процесів, зниження природної неспецифічної резистентності організму. Хронічна алкогольна інтоксикація супроводжується вираженою лімфопенією, дефіцитом T-лімфоцитів та підвищенням циркулюючих нульових клітин, а також появою аномальних лімфоцитів, причому вплив алкоголю на імунну систему не зводиться тільки до локального ефекту, що зумовлений пошкодженням цитоплазматичних мембран, а проявляється як складний інтегральний процес прямого і опосередкованого впливу на імунокомпетентні клітини. У хворих на алкоголізм спостерігається зниження первинної імунної відповіді та титрів нормальних антитіл в сироватці крові.

В основі пригнічення антитілогенезу можуть лежати порушення кооперативних взаємовідносин між клітинами, що забезпечують реалізацію імунної відповіді. В той же час хронічна алкогольна інтоксикація призводить до утворення аутоантитіл до мозкових і сироваткових антигенів, антигенних детермінант внутрішніх органів. При цьому має місце достатній та навіть підвищений рівень імуноглобулінів усіх класів, особливо характерним є підвищення вмісту IgA, що пов’язується з утворенням алкогольного гіаліну в печінці та продукцією антитіл до ушкоджених альбумінів сироватки крові.

Важливе значення в розвитку імунологічних порушень також має дестабілізація систем, які здійснюють нейроендокринну регуляцію. По-перше, етанол, будучи потенціальним активатором гіпофізарно-адреналової системи, здатний активувати синтез глюкокортикоїдних гормонів, які, у свою чергу, можуть завдавати пригнічуючого впливу на імунну систему. По-друге, відомо суттєве значення в розвитку алкоголізму та наркоманій порушень обміну нейромедіаторів, опіоїдних пептидів, а також їх важлива роль в регуляції імунореактивності, що підтверджується наявністю опіатних рецепторів на мембранах імунокомпетентних клітин.

Згідно існуючій градації стадій алкоголізму, В. Євсеєвим (1990) виділено три етапи в змінах функцій імунної системи та її ролі в патогенезі захворювання: 1) на першій початковій стадії інтоксикації алкоголь впливає на клітини імунної системи як мембраноактивне сполучення; 2) для другої стадії характерний розвиток вторинного імунодефіцитного стану, на фоні якого реєструються алергійні реакції негайного типу до етаноліндукованих алергенів. У хворих в сироватці крові виявляються аутоантитіла до мозкоспецифічних білків та нейромедіаторів, що може служити маркером сформованої другої стадії алкоголізму. Крім цього, їхня поява відображає особливості патогенезу, бо антитіла до катехоламінів частіше і у високому титрі супроводжують більш легкий перебіг алкоголізму; 3) третя стадія, що характеризується розвитком фізичної залежності, супроводжується стійкою депресією механізмів імунологічного захисту.

В клінічних та експериментальних дослідженнях було виявлено, що припинення вживання алкоголю після тривалого періоду хронічної інтоксикації призводить до підсилення порушень імунореактивності, до розвитку стану так званої «імунологічної абстиненції», тобто первинний імуностимулюючий ефект алкоголю не витісняється повністю імунодепресивним, що, на думку автора, визначає сутність феномену патологічної залежності від алкоголю на рівні не тільки нервової, але й імунної системи. Більш того, припинення вживання алкоголю не призводить до відновлення імунітету впродовж тривалого часу, коли може відбуватися навіть прогресуюче посилення імунодефіцитних проявів, тим самим підкреслюючи наявність різних ланок імунопатогенезу алкогольної залежності.

Таким чином, необхідно зауважити, що стійкі порушення імунореактивності при алкоголізмі потребують застосування імуностимуляторів в його комплексній терапії; стан підвищеної чутливості до алкоголю вказує на необхідність застосування методів десенсибілізуючої терапії у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення тяжких ускладнень алкоголізму (аж до раптової смерті); оцінка імунного статусу хворих за динамікою продукції антитіл до нейромедіаторів може мати прогностичне значення та сприяти диференційованій терапії, тобто імунотерапії, яка надає можливість ефективно втручатися в патогенез захворювання через застосування імуномодуляторів, що підвищують функціональну активність імунної системи.

Та обставина, що аутоантитіла можуть виконувати регуляторну функцію, визначає новий напрямок інверсної імунорегуляції (И. П. Ашмарин, 2001), яка поступово стверджує свою роль в клініці. Вона заснована на можливості втручання та корекції різноманітних процесів, в тому числі в нервовій системі, через імунізацію до ковалентних кон’югатів цілого ряду регуляторів (аутоантитіл до TNF, тромбоцитарного фактору росту, нейротрофінів тощо) при психічних розладах, в тому числі зумовлених вживанням алкоголю та інших психоактивних речовин.

Таким чином, застосування різноманітних імунокоригуючих засобів в терапії захворювань залежності не тільки доцільно, але й необхідно. Це тим більше важливо з урахуванням того, що лікувальні засоби часто не тільки не нормалізують імунний статус, але навіть можуть посилювати наявні імунодефіцитні прояви.



© «Новости украинской психиатрии», 2010
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211