НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Русская версия статьи »

ОБМЕЖЕНА ДІЄЗДАТНІСТЬ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

В. Р. Ілейко, В. Б. Первомайський

* Публікується за виданням:
Ілейко В. Р., Первомайський В. Б. Обмежена дієздатність: проблеми і перспективи // Архів психіатрії. — 2001. — № 4. — С. 53–56.

З прийняттям 28 червня 1996 р. нової Конституції України актуальна проблема захисту прав людини дістала законодавчу базу прямої дії. Як слушно зазначає Н. І. Карпачова, ця проблема є позанаціональним, позатериторіальним соціально культурним явищем і саме на універсальну міжнародно-правову концепцію у галузі прав людини спирається нова Конституція [7]. Для вітчизняного законодавства та соціальних інститутів, визначальною рисою яких є функціонування в законодавчо визначеному полі, таке беззастережне визнання пріоритету прав людини створює свої проблеми. Для вітчизняного законодавства — це адаптація до міжнародних стандартів. Для судово-психіатричної експертизи, яка є одним з таких соціально орієнтованих інститутів — це, умовно кажучи, повноцінна імплементація у законодавство сучасних наукових розробок в галузі судової психіатрії. Звернемося до судово-психіатричної експертизи у цивільному процесі як прикладу.

Відомо, що предметом цього виду судової експертизи є визначення здатності особи усвідомлювати себе, значення своїх дій та керувати ними стосовно вчинених юридично значущих актів. Вирішення питання в межах притаманній юридичній системі двозначної логіки (так–ні) дозволяє прийняти одне рішення з двох. Особа визнається або дієздатною, або недієздатною. Угода визнається або дійсною, або недійсною. Коли розглядається угода чи заповіт, такий дихотомічний підхід є цілком виправданим. Але коли йдеться про особу — виникає чимало питань, особливо щодо захисту прав людини, якою є й та особа, яка хворіє на психічний розлад. Переважно це стосується великої групи психічних розладів, що не позбавляють особу здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними повністю, а тільки обмежують таку здатність. Наявність таких хворих у суспільстві є беззаперечним клінічним фактом і елементарна логіка підказує можливість ставити у таких випадках питання про обмеження дієздатності. Судово-психіатрична практика свідчить, що за відсутності цього інституту визнання таких хворих і дієздатними, і недієздатними завдає шкоди їх правам. У першому випадку вони залишаються беззахисними перед зловмисниками, які, маніпулюючи психічними вадами таких осіб вирішують на свою користь питання щодо відчуження житла, майна тощо. У другому випадку — позбавляються повністю всіх прав, що у разі неналежного виконання своїх обов’язків опікунськими радами також може бути використано опікуном на шкоду хворому.

Слід зазначити, що проблема обмеженої дієздатності практично не розроблена у судовій психіатрії. Хоча таке поняття існує в чинному законодавстві, воно стосується тільки алкоголізму та наркоманії. При наявності цієї патології особа може бути визнана обмежено дієздатною, але тільки якщо вона ставить себе або свою сім’ю у скрутне матеріальне становище. Відповідно до цього, якщо особа, яка є обмежено дієздатною, укладе цивільну угоду без відома піклувальника, така угода може бути визнана судом недійсною [4]. Фактично інститут обмеженої дієздатності існує і стосовно неповнолітніх у віці від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно захищати свої права (ст. 132 Кодексу про шлюб і сім’ю України) [8]. Хоча законодавець вважає, що таке опікування не пов’язано з обмеженням дієздатності особи і позбавляє таким чином змістовної чіткості норму закону. Неможливо вважати вирішенням проблеми і пропозицію ст. 51 проекту Цивільного кодексу, яка передбачає, що дієздатна фізична особа, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої права, в тому числі право на захист, та виконувати свої обов’язки, має право вибрати собі помічника.

Зазначене вище свідчить про нагальну необхідність наукового аналізу проблеми з наступним втіленням результатів дослідження в експертну і юридичну практику.

В Україні дослідження обмеженої дієздатності не проводяться. У зв’язку зі змінами у законодавстві та певними змінами у наукових поглядах на проблему судово-психіатричної експертизи у кримінальному процесі психічних розладів, що обмежують здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними (проблема обмеженої осудності), закономірно виникає питання про відповідні дослідження аналогічної проблеми у цивільному процесі з урахуванням відмінностей щодо об’єктів та предмету дослідження. Між тим сьогодні можна констатувати відсутність формули обмеженої дієздатності, її критеріїв, неясність обсягу та змісту поняття, невизначеність умов застосування та методичних принципів судово-психіатричної експертизи щодо встановлення обмеженої дієздатності. Відсутнє теоретичне обґрунтування інституту обмеженої дієздатності, не досліджено взаємини між обмеженою дієздатністю та недієздатністю.

Як вже зазначалось, інститут обмеженої дієздатності стосовно осіб із психічними розладами у вітчизняному законодавстві відсутній. З медичної точки зору в основі обмеження дієздатності осіб, що страждають на алкоголізм і наркоманію, лежить психічна і фізична залежність від алкоголю і наркотичних речовин, що обмежує їхню спроможність керувати своїми діями. Водночас, виходячи із судово-психіатричної практики, досліджень з проблеми обмеженої осудності [11, 12], даних літератури [2, 3, 5], що також стосується цивільних законодавств інших країн, слід зазначити, що крім передбаченого чинним вітчизняним законодавством обмеження дієздатності таке ж обмеження, як здатності керувати своїми діями, так і повною мірою розуміти їх значення, властиве й низці психічних захворювань непсихотичного рівня.

У галузі цивільного процесу це стосується в першу чергу осіб похилого віку з психічними порушеннями судинного генезу, осіб із психічними порушеннями внаслідок важких соматичних захворювань у їхній термінальній стадії, інших осіб з достатньо вираженими психічними розладами, які досягають непсихотичного рівня, в тому числі хворих з розумовою відсталістю, процесуальними захворюваннями в стані ремісії, інтермісії.

Визнання таких осіб недієздатними суперечило б чинному законодавству і, позбавляючи їх усіх прав, будучи додатковим чинником, що травмує психіку, негативно позначалося б як на адаптації їх у суспільстві, так і на динаміці наявних у них психічних розладів.

Водночас інтереси і права цих осіб потребують захисту, тому що психічні розлади ускладнюють їх здатність до участі в укладанні різноманітних юридичних актів (угод) у відпущені для цього відносно короткі терміни, зрозуміти й осмислити зміст юридичних документів, всебічно оцінити їх вигідність або, навпаки, невигідність, прогнозувати можливі наслідки як для себе, так і для своїх близьких. У цих випадках медична передумова обмеження дієздатності виявляється не тільки в самостійному виді як нездатність у повному обсязі оцінити зміст і наслідки юридичної дії, що здійснюється, але і як передумова для виникнення помилки.

Поняття «дієздатність», «недієздатність», як і поняття «осудність», «неосудність», є взаємовиключними (контрадикторними), тобто між ними не може існувати якесь третє, проміжне поняття [9]. Якщо особа страждає на психічне захворювання психотичного рівня, то воно, позначене медичним критерієм формули недієздатності, завжди буде виключати його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У разі відсутності в особи будь-яких психічних розладів, або якщо їх ступень не досягає психотичного рівня, при якому в цілому зберігається здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними, особа є дієздатною. Водночас при наявності достатньо виражених психічних розладів, що істотно впливають (впливали, або можуть вплинути) на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними при здійсненні юридичних операцій, про що повинен бути відповідний висновок судово-психіатричної експертизи, особа може бути визнана обмежено дієздатною з виключенням для неї можливості виконувати визначені правові дії і встановленням над нею піклування. Це може бути вирішено судом як превентивно, так і після укладення якоїсь угоди, тобто ретроспективно, і угода, при наявності перерахованих вище ознак, може бути визнана судом недійсною.

Обсяг поняття «обмежена дієздатність» застосовують до певної особи як суб’єкта правовідносин, а також до форм юридичних дій, які не можуть виконуватися цією особою самостійно, без згоди (узгодження) з батьками (до досягнення повноліття) або з піклувальником.

Змістом поняття «обмежена дієздатність» є здатність громадянина, що не досяг повноліття, страждає алкоголізмом, наркоманією чи психічним захворюванням, усвідомлювати свої дії та (або) свідомо керувати ними, яка суттєво обмежена переліченими чинниками.

Медичним критерієм обмеженої дієздатності будуть психічні розлади непсихотичного рівня, а психологічним критерієм — здатність усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними, істотно знижена на період якоїсь юридичної дії під впливом наявних психічних розладів в інтелектуальній (тобто і у вольовій) частині або тільки у вольовій частині психологічного критерію. Методологічною основою такого розуміння обмеженої дієздатності є принципові положення, розроблені останнім часом в Українському НДІ соціальної і судової психіатрії стосовно неосудності й обмеженої осудності [10, 13]. Відповідно до цих уявлень поняття психіатричного діагнозу завжди відбивають стан функції свідомості (самосвідомості, критичності) індивіда, його хворобливі порушення кількісного і якісного характеру. Психічні розлади пограничного, непсихотичного рівня є завжди порушення відображаючої функції мозку при збереженні відношення індивіда до цих порушень.

Зазначені розлади через переважне ураження однієї або декількох психічних сфер (ідеаторної, емоційної, вольової) завжди в тій чи іншій мірі обмежують здатність особи усвідомлювати свої дії і (або тільки) керувати ними. Проблема полягає у тому, що не кожна особа з такою патологією може бути визнана обмежено дієздатною. Для такого рішення необхідно довести істотне обмеження зазначеної здатності. Поки що, відповідно до вивченої літератури, ця проблема не досліджувалася і потребує клінічної верифікації.

Має бути визначена доказово обґрунтована сукупність чинників, що можуть складати передумову для встановлення обмеженої дієздатності у відношенні осіб із психічними розладами непсихотичного рівня, у тому числі: перелік психічних розладів, що мають враховуватися у співвідношенні і взаємостосунках із категоріями юридичних угод (договірних відношень), що не можуть бути здійсненні самостійно особами з позначеними психічними розладами.

Чітке визначення поняття «обмежена дієздатність» у вітчизняному законодавстві відсутнє. При цьому de facto існує обмеження дієздатності особи у зв’язку з віком, станом алкогольної і наркотичної залежності, а також за певних умов, що можуть виникнути при укладенні угод.

Лише в коментарях до ст. 256 ЦПК України [6], в якій обговорюється порядок визнання громадянина обмежено дієздатним внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами чи недієздатним внаслідок психічної хвороби або недоумства, вказано, що «під обмеженням дієздатності слід розуміти позбавлення громадянина права вступати в договірні відносини без згоди піклувальника (за винятком дрібних побутових угод),а також права безпосередньо самому одержувати заробітну плату, стипендію, пенсію тощо і розпоряджатися ними. Громадянин може бути визнаний обмежено дієздатним, коли він внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, ставить себе і свою сім’ю в тяжке матеріальне становище».

У цивільних законодавствах в ряді країн введене поняття обмеженої або часткової дієздатності стосовно осіб із психічними розладами, включаючи поняття «неприпустимий вплив», що обмежує дієздатність особи при визначених умовах. Проте узагальненого визначення цього поняття у вивченій нами літературі також не виявилося.

Б. В. Шостакович, А. Д. Ревенок [14], висловлюючи думку про необхідність поширення категорії обмеженої дієздатності й на деяких осіб з психічними розладами, пропонували різноманітні визначення обмеженої дієздатності. Так, автори вказують, що «дієздатність особи, яка страждає на психічну хворобу, може бути обмежена у відношенні визначених цивільних прав із призначенням цій особі піклувальника». В. В. Горинов [1, 2] вважає за необхідне запропонувати таке положення ЦК: «Громадянин внаслідок психічного розладу, що обмежує спроможність усвідомлено здійснювати окремі види правовідносин, може бути визнаний судом частково недієздатним у відношенні конкретної правової дії без встановлення над ним опіки».

У першому визначенні автори говорять про обмежену дієздатність стосовно визначених цивільних прав, що в цілому відповідає і нашим уявленням про можливий напрямок наукового пошуку рішення даної проблеми. В іншому визначенні автор говорить про часткову недієздатність стосовно конкретної правової дії. У поданому вище теоретичному аналізі понять «дієздатність», «обмежена дієздатність» нами підкреслювалося те, що поняття «дієздатність», «недієздатність» є взаємовиключними, між ними не може існувати якогось третього проміжного поняття.

У процесі експертного дослідження спочатку повинне бути вирішене питання про наявність або відсутність психіатричної передумови для визнання особи дієздатною або недієздатною (що є компетенцією суду). Під час вирішення питання про здатність особи з наявними психічними розладами, які не досягають рівня психозу або слабоумства, усвідомлювати свої дії і керувати ними, експерти повинні вирішити й аргументовано обґрунтувати висновок про те, чи вплинули, а якщо вплинули то наскільки істотно (або можуть вплинути) ці розлади на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними у визначений відрізок часу, при укладанні визначеного кола договірних відношень, з висловленням рекомендаційної думки про необхідність призначення для цієї особи піклувальника. У статті закону має бути передбачене положення, про те, що особа, яка досягла повноліття й обмежена у дієздатності, потребує призначення піклувальника.

В узагальненому вигляді визначити поняття «обмежена дієздатність», на нашу думку, можна як юридичну категорію, що виключає можливість громадянина вступати у визначені правові відношення, без узгодження з піклувальником, якщо він не досяг віку психічної зрілості (повноліття), має патологічну залежність від алкоголю, наркотичних речовин або психічні порушення, що істотно впливають на його здатність усвідомлювати свої дій та (або) керувати ними.

Литература

  1. Горинов В. В. Судебно-психиатрические аспекты умственной отсталости. — Автореф. дис. … д-ра мед. наук. — М., 1990. — 41 с.
  2. Горинов В. В., Васюков С. А. Теоретические вопросы судебно-психиатрической экспертизы в гражданском процессе // Социальная и клиническая психиатрия. — 1993. — Т. 3, вып. 1. — С. 40–44.
  3. Горева М. М., Горинов В. В., Василевский В. Г. Теоретические вопросы дееспособности психически больных по законодательствам некоторых зарубежных стран // Теоретические и организационные вопросы судебной психиатрии. — М., 1979. — С. 51–56.
  4. Гражданский кодекс. Научно-практический комментарий. — Киев: Издательство политической литературы Украины, 1981. — 639 с.
  5. Гражданский кодекс Польской народной республики / Под ред. И. А. Грингольца; Пер. с польск. — М.: Прогресс, 1966. — Гл. 2. — С. 7–11.
  6. Гражданский процессуальный кодекс. Научно-практический комментарий. — Киев: Издательство политической литературы Украины, 1979. — 608 с.
  7. Карпачова Н. І. Забезпечення прав людини в процесі державно-правової реформи в Україні // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. — Київ, 1997. — С. 60–64.
  8. Кодекс законов о браке и семье. Научно-практический комментарий. — 2-е изд. — Харьков: Одиссей, 2000. — 496 с.
  9. Первомайський В. Б. Неосудність і межі компетенції психіатра-експерта. — Автореф. дис. … д-ра мед. наук. — Київ, 1996. — 48 с.
  10. Первомайский В. Б. О методологии научных исследований в судебной психиатрии // Архів психіатрії. — 1997. — № 3–4. — С. 14–20.
  11. Первомайский В. Б. Основные принципы решения проблемы ограниченной вменяемости // Материалы международной конференции психиатров (Москва, 16–18 февраля 1998 г.). — М.: Фарммединфо, 1998. — С. 135–136.
  12. Первомайский В. Б., Илейко В. Р. Ограниченная вменяемость: перспективы исследования проблемы // Актуальные вопросы психиатрической практики. — Полтава, 1993. — Вып. 7. — С. 235–237.
  13. Сегай М. Я., Первомайський В. Б. Обмежена осудність: перспективи впровадження // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. — Київ, 1997. — С. 338–341.
  14. Шостакович Б. В., Ревенок А. Д. Психиатрическая экспертиза в гражданском процессе. — Киев: Здоров’я, 1992. — 184 с.

Консультації з питань судово-психіатричної експертизи
Висновки фахівця з судової психіатрії у кримінальних та цивільних справах


© «Новости украинской психиатрии», 2010
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211