НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Русская версия статьи »

ОБҐРУНТУВАННЯ ЕКСПЕРТНИХ ВИСНОВКІВ В АКТІ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

В. Р. Ілейко, В. Б. Первомайський

* Публікується за виданням:
Ілейко В. Р., Первомайський В. Б. Обґрунтування експертних висновків в акті судово-психіатричної експертизи // Український медичний часопис. — 2003. — № 4. — С. 105–108.

ВСТУП

Акт судово-психіатричної експертизи (СПЕ), з одного боку, є медичним документом, який повинен відображати процес експертного дослідження на тлі клініко-психопатологічного та експертного методів (табл. 1), а з другого — є джерелом доказів у суді й підлягає оцінці судом (В. Б. Первомайський, 2000; Гражданский процессуальный кодекс Украины, 1994). Через те до акта СПЕ висувають певні вимоги як до самостійного процесуального документа.

Таблиця 1

Зіставлення етапів дослідження і структурних частин акта СПЕ

Етап Метод Структурна частина акта СПЕ
Одержання ухвали (постанови) про призначення експертизи та об’єктів СПЕ Перевірка наявності медичних та юридичних підстав Вступна (дані про місце, час проведення СПЕ, виконавця, підстави для її проведення, об’єкти СПЕ, питання, що потребують вирішення)
Дослідження об’єктів експертизи Методи (клініко-психопатологічний, метод експертної оцінки медичної документації та матеріалів справи) Досліджувальна (викладення фактичних даних щодо психічного стану підекспертного на основі його безпосереднього дослідження, а також (або) на основі вивчення матеріалів справи та медичної документації)
Аналіз одержаних даних, формулювання діагнозу та експертного рішення Експертний метод (основні клінічні принципи: презумпції, узгодженості даних, обґрунтованості) Мотивувальна (аналіз, зіставлення, узагальнення даних, наведених у досліджувальній частині акта СПЕ, усунення протиріч, обґрунтування висновків)
Відповіді на поставлені перед експертом (експертною комісією) запитання Формально-логічний метод Висновки акта СПЕ

Обов’язковими складовими акта СПЕ є вступна, досліджувальна, мотивувальна частини та висновки.

Інколи помилково вважають, що головною, найважливішою, частиною акта експертизи є висновки. Саме вони є предметом вивчення з боку суду. Але це хибна точка зору. Суд має вивчити і оцінити весь акт експертизи як джерело доказів. У цьому сенсі висновки як докази не є самодостатніми. Без мотивувальної частини вони нічого не варті, оскільки невідомо, яким чином і на підставі яких аргументів експерт дійшов висновку. Без мотивувальної частини висновок набуває персоніфікованого характеру, коли аргументи підміняються авторитетом експерта, його науковим званням, ступенем або посадою. Такий підхід для експертизи неприйнятний тому, що позбавляє суд наукових гарантій від помилкових рішень. До цього слід зазначити, що мотивувальна частина акта СПЕ — показник професійного рівня експерта, його кваліфікації як фахівця в певному виді експертизи, здатності до логічного осмислення фактів. Ця важлива частина професійної діяльності психіатра-експерта зовсім не висвітлена у судово-психіатричній літературі. Логічні основи клінічного мислення психіатра-експерта не викладаються на жодному етапі його підготовки.

Метою роботи є висвітлення деяких питань щодо змісту мотивувальної частини акта СПЕ, типових помилок, які допускаються при цьому, пропозиції щодо їх уникнення та методичні принципи, які повинні використовуватися при складанні мотивувальної частини акта взагалі та посмертної СПЕ як одного з найбільш важких та відповідальних видів судово-психіатричного експертного дослідження.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Проаналізовано 140 випадків посмертної СПЕ (акти СПЕ, історії хвороби) — 55 випадків з архіву Київського міського центру СПЕ, 85 випадків — з різних регіонів України, що надходили у відділ судово-психіатричної експертизи Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології у складі матеріалів цивільних справ, по яких згідно з ухвалою суду проводилися повторні експертизи співробітниками відділу СПЕ Інституту.

Більшість (78%) випадків посмертної СПЕ з точки зору психічного захворювання, яким зумовлено призначення експертизи, належали до проявів церебрального атеросклерозу та його ускладнень (динамічне порушення мозкового кровообігу, інсульт); згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), ці психічні розлади віднесено до розділу F00–F09 «Органічні психічні розлади», рубрики, переважно F01.0–F01.9; F06.7–F06.9; F07.9. Інші випадки здебільшого стосувалися психічних розладів при соматичних захворюваннях (зокрема, пухлинних, що супроводжувалося аутоінтоксикацією, серцево-судинних у стадії декомпенсації тощо), не передбачених МКХ-10. Структуру цих розладів відображала різні ступені порушення свідомості, прояви астенії. Експертно-діагностична оцінка психічних розладів внаслідок соматичних захворювань, їх зіставлення з психічними та поведінковими розладами МКХ-10 потребує окремого висвітлення, аналізу та пропозицій.

Методи дослідження: експертна оцінка медичної документації, клініко-психопатологічний та теоретичний.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Аналіз тематичного матеріалу та досвід проведення повторних експертиз (у тому числі посмертних, у цивільних справах) дозволив відокремити низку типових помилок, які допускають експерти при спробі мотивувати висновки.

  1. «Мотивування без мотивування».

    Помилка притаманна більшості актів посмертної СПЕ. Існує в двох варіантах. У першому мотивувальна частина не виділяється зовсім, як і висновки. Викладення акта подається суцільним текстом. Наприкінці його формулюються відповіді на запитання і на їх підтвердження наводиться кілька фактів, викладених вище за текстом акта.

    У другому варіанті мотивувальна частина виділяється. Після слів «таким чином» перелічуються у стислому вигляді, вибірково, окремі факти, викладені вище за текстом акта.

  2. «Ігнорування протиріч».

    Помилка, притаманна експертам-початківцям, які прийшли до експертизи з загальної психіатрії. Також існує в двох варіантах за кількістю сторін у справі (позивач–відповідач).

    При першому варіанті в кінці акта наводяться тільки дані, що свідчать на користь позивача. Дані, що протирічать цьому або є нейтральними, або не наводяться зовсім.

    При другому варіанті все робиться навпаки, на користь відповідача. Вибір експертом варіанта залежить від кількості свідчень на користь тієї чи іншої сторони. Чим більше певних свідчень, тим вище ймовірність відповідних їм висновків експертів. Але є випадки, коли і ця логіка не діє, даючи підставу вважати висновки наслідком впливу позаекспертних сил.

    Зазначена помилка, як правило, супроводжується відповідним ігноруванням протиріч і в дослідницькій частині акта.

  3. «Бажане за дійсне».

    Ця помилка притаманна експертам, які мають певний досвід. При цьому виді помилки в мотивувальній частині наводиться низка фактів, які в принципі можуть бути при патології, що відображена у висновках. Але такі факти відсутні в досліджених матеріалах і не викладаються в дослідницькій частині акта.

    Під час аналізу таких актів виникає відчуття певної вибірковості викладення матеріалу і дуже сильного бажання експерта якомога краще обґрунтувати висновки, не спираючись на встановлені факти.

  4. «Зайве доведення».

    В акті наводиться багато різних аргументів, які не стосуються висновку або не обов’язково доводять його. Якість аргументів підміняється їх кількістю відповідно до логічної помилки: «хто багато доводить, той нічого не доводить».

  5. «Повна бездоказовість».

    Аргументи на користь висновків не наводяться зовсім. Після досліджувальної частини одразу викладаються висновки. Цим експерт намагається викликати враження, що зв’язок між фактами и висновками настільки очевидний і зрозумілий, що будь-яке обґрунтування його є зайвим.

  6. «Неповний доказ».

    Наводяться аргументи на користь розладу психічної діяльності певного виду. Але діагноз формулюється в поняттях нозології, без уточнення синдрому. Психологічний критерій, так би мовити, природним чином витікає з установленої нозологічної форми і не вимагає додаткових аргументів. Причина помилки у підміні змісту понять.

  7. «Можливе за дійсне».

    Окремі виявлені ознаки психічної патології, які у динаміці можуть мати різне експертне значення, тлумачаться тільки в одному із можливих майбутніх варіантів цього значення.

Викладені вище помилки добре ілюструють важливе значення мотивувальної частини. Для того щоб їм запобігти, треба пам’ятати наступне.

По-перше. Не існує будь-яких самостійних ознак, притаманних тільки медичному або тільки психологічному критерію, необхідних для вирішення питання щодо здатності особи розуміти значення своїх дій та керувати ними. Ця здатність є якісною характеристикою психіки і свідомості особи. Вона обов’язково проявляється поведінкою, мімікою, пантомімікою, висловлюваннями тощо. Через це, визначаючи стан цієї здатності, спираючись на конкретні ознаки, виявлені при експертному дослідженні, експерт водночас визначає психічний стан цієї особи. Тим самим у психіатричних термінах визначається стан даної здатності.

По-друге. Доводячи хворобливу природу втрати здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними, експерт, відповідно до ст. 16 цивільного кодексу України (Гражданский кодекс, 1998) має розмежувати дві групи розладів: душевну хворобу та недоумкуватість. Ця формула закону (як і сам термін «душевна хвороба») явно застаріла. Вона не враховує синдроми загального порушення свідомості при тяжких соматичних захворюваннях, що супроводжується аутоінтоксикацією, при пухлинних утворюваннях. Це велика самостійна група психічних розладів, які досить часто виявляються у практиці посмертної СПЕ. З метою уніфікації експертних підходів (до зміни зафіксованої в законі дихотомії) зазначені розлади слід відносити до групи душевних хвороб.

Таким чином, під душевною хворобою при посмертній СПЕ у цивільному процесі слід розуміти хворобливий розлад психічної діяльності, що проявляється у формі психозу та синдромів порушеної свідомості. Під недоумкуватістю розуміються стани психічного дефекту, незалежно від їх походження (природжені, органічні, постпсихотичні).

По-третє. Предметом посмертної СПЕ у цивільному процесі є визначення психічного стану особи стосовно вчинених нею юридично значущих дій на момент їх вчинення. Тому саме цей відрізок часу має бути підданий особливо прискіпливому аналізу. При цьому аргументи щодо психологічного критерію обов’язково слід викладати окремо і саме відповідно до зазначеного відрізку часу.

Наукове формулювання висновків можливе лише на тлі використання експертного методу дослідження з його клінічними принципами, а саме: принципами презумпції, узгодженості даних та принципом обґрунтованості. Коротко зупинимося на їх змісті.

Нагадаємо передусім, що поняття «презумпція» означає припущення, яке ґрунтується на ймовірності. В свою чергу ймовірність є мірою об’єктивної можливості появи випадкової події (Е. Н. Шиган, 1986). Це визначення необхідно знати і для правильного формулювання висновків.

Згідно з першим правилом принципу презумпції — презумпцією психічного здоров’я — особа вважається психічно здоровою і здатною усвідомлювати свої дії та керувати ними, доки зворотне не буде доведено. Згідно з цим визначенням кожна особа, яка досягла встановленого законом віку, апріорі вважається психічно здоровою і здатною до свідомих дій, тобто у визначенні чинного законодавства дієздатною.

Згідно з другим правилом презумпції, сумніви, які неможливо усунути, тлумачаться на користь стану, який є більш ймовірним або вірогідним. Нагадаємо, що при проведенні експертизи у кримінальних справах згідно з другим правилом сумніви тлумачаться на користь звинуваченого. У цьому контексті користь пов’язується з найменшим обмеженням прав і свободи підекспертного, пов’язаних із покаранням. При посмертній експертизі про покарання не йдеться. Тому розв’язання сумнівів здійснюється безпосередньо через визначення певного психічного стану.

При посмертній СПЕ проблема розв’язання сумнівів найчастіше стосується динаміки захворювання.

Принцип презумпції тісно пов’язаний із принципом узгодженості даних. У стислому вигляді він передбачає, що висновки експерта базуються на даних, отриманих при дослідженні максимально можливої кількості об’єктів експертизи, даних, які узгоджуються між собою і діагностичним стандартом. Оскільки діагностичний стандарт з часом змінюється (вдосконалюється), слід виходити зі стандарту, що діяв на час вчинення юридично значущої ситуації. Це не заперечує його зіставлення зі стандартом, чинним на час проведення експертизи, з відповідними поясненнями для суду можливих відмінностей.

Необхідність застосування принципу узгодженості даних визначається наявністю при посмертній СПЕ кількох об’єктів експертизи. Принцип узгодженості даних дозволяє методично правильно визначити суттєві ознаки з різних об’єктів дослідження, зіставити їх з діагностичним стандартом і таким чином отримати вірогідний висновок.

Принцип обґрунтованості має відношення до мотивувальної частини акта в цілому і відображає перебіг думки експерта при обґрунтуванні висновків, він є динамічною характеристикою процесу експертного дослідження. У науковому аспекті цей принцип відображає те, що є наріжним каменем теорії аргументації, а саме — структуру доказу: тезу, аргументи, демонстрацію (В. С. Жеребкін, 1998). Тезою є експертний висновок, відповідність якого істині експерт має довести. Демонстрацією є спосіб, за допомогою якого експерт обґрунтовує свій висновок (табл. 2). Тобто демонстрація — це зведення отриманих фактів до певної системи.

Таблиця 2

Зіставлення структури доказу та структури експертного дослідження

Структура експертного дослідження Структура доказу
Факти, отримані на основі дослідження об’єктів СПЕ Аргументи
Аналіз, зіставлення, узагальнення отриманих фактів, усунення протиріч, обґрунтування висновків Демонстрація
Висновки експерта Теза

ВИСНОВКИ

Таким чином, використання при посмертному судово-психіатричному експертному дослідженні викладених вище відомостей та пропозицій, кваліфіковане застосування експертного методу з його клінічними принципами дозволяє запобігти помилкам, усунути протиріччя в умовах дефіциту об’єктивної інформації, необхідності приймання імовірного рішення та забезпечити науковість і доказовість експертних висновків.

Література

  1. Гражданский кодекс. Гражданский процессуальный кодекс Украины. — Харьков: Консум, 1998. — 528 с.
  2. Гражданский процессуальный кодекс Украины. — Одесса, 1994. — 192 с.
  3. Жеребкін В. С. Логіка. — Київ: Знання, 1998. — 256 с.
  4. МКБ-10. Классификация психических и поведенческих расстройств. Клинические описания и указания по диагностике. — СПб: Адис, 1994. — 304 с.
  5. Первомайский В. Б. Невменяемость. — Киев, 2000. — 320 с.
  6. Шиган Е. Н. Методы прогнозирования и модернизирования в социально-гигиенических исследованиях. — М.: Медицина, 1986. — 208 с.

Консультації з питань судово-психіатричної експертизи
Висновки фахівця з судової психіатрії у кримінальних та цивільних справах


© «Новости украинской психиатрии», 2008
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211