НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

СКЛАДАННЯ АКТУ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Методичні рекомендації

В. Б. Первомайський, В. Р. Ілейко, А. І. Цубера, Л. О. Кригіна, В. І. Шурдук

* Публікується за виданням:
Первомайський В. Б., Ілейко В. Р., Цубера А. І., Кригіна Л. О., Шурдук В. І. Складання акту судово-психіатричної експертизи: Методичні рекомендації. — Київ, 1995. — 25 с.

ВСТУП

До цього часу в Україні немає національної інструктивно-методичної бази для проведення судово-психіатричної експертизи (СПЕ) та оформлення відповідних документів. Використання з цією метою інструкцій, які діяли у СРСР, слід вважати недоцільним, оскільки вони не відповідають у повному обсязі законодавству України, є застарілими і не враховують певних змін у теорії та практиці судово-психіатричної експертизи.

Акт СПЕ є одним із джерел доказів у суді, і тому до нього ставляться досить жорсткі процесуальні вимоги. Між тим, судова психіатрія відстає порівняно з іншими експертними науками щодо вдоволення вимог судової експертології до акту експертизи. Експертна практика показує, що цей важливий документ не завжди має доказовий характер, містить у собі логічні протиріччя та висновки, що часом виходять за межі компетенції експерта, а також має інші дефекти, які ускладнюють взаємопорозуміння з юристами. Певною мірою таке становище зумовлене недостатньою розробленістю як питань методології судово-психіатричної діагностики та оцінки акту і висновків, що зроблені експертом, так і методичних аспектів викладення результатів експертного дослідження.

Методичні рекомендації, що пропонуються, мають висвітлити основні вимоги, які ставляться до акту експертизи, щоб цей доку мент мав послідовний характер, не містив у собі протиріч, а висновки експерта можна було використати у судовому процесі як доказ. У рекомендаціях з урахуванням досвіду експертної роботи Київського НДІ загальної та судової психіатрії викладається зміст окремих розділів акту, які передбачаються процесуальнім законом, відтворені деякі підходи до аналізу певних матеріалів, фактичних даних, показані типові помилки, які виникають при складанні акту і формулюванні висновків, а також засоби їх уникнення. Особлива увага звертається на мотивувальну частину акту та формулювання висновків, тобто на ті розділи, які мають найбільш суттєве значення для оцінки акту експертизи слідством та судом. Методичні рекомендації за даною тематикою в Україні підготовлені уперше.

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Акт СПЕ оформляється письмово, він е процесуальним документом і джерелом судових доказів. Акт оцінюється слідством і судом разом з іншими доказами. Він повинен містити факти, що мають значення для правильного вирішення справи і здобуті експертом за допомогою спеціальних знань на підставі дослідження наданих йому матеріалів та підекспертного (об’єкти експертизи).

В Акті викладаються підстави для проведення експертизи, перелічуються її об’єкти, хід і результати експертного дослідження. Висновки експерта повинні співвідноситися з результатами дослідження об’єктів експертизи і мати відповідне обґрунтування. У своїх висновках експерт не може виходити за межі своїх спеціальних знань. Відповіді на питання, що входять до компетенції експерта, повинні даватися у категоричній формі. Припущення у висновках експерта допускаються лише у відповідях на питання, що стосуються причинно-наслідкових відносин між підекспертним та діями, в яких він звинувачується, якщо одним з елементів цих відносин е психічний розлад.

Акт СПЕ і висновки експерта не мають заздалегідь встановленої сили і підлягають оцінці слідством і судом на підставі всебічного, повного, і об’єктивного розгляду всіх обставин оправи в їх сукупності. У зв’язку з цим за формою акт повинен відповідати вимогам процесуального законодавства, а за змістом бути ясним, повним і зрозумілим як психіатрам, так і особам, що не є фахівцями у галузі психіатрії. В акті не можуть застосовуватися спеціальні терміни без відповідного їх роз’яснення.

Акт СПЕ складається з чотирьох частин: вступної, досліджувальної, мотивуючої і висновків, які викладаються послідовно згідно із запропонованою формою.

2. ВСТУПНА ЧАСТИНА АКТУ ЕКСПЕРТИЗИ

Вступна частина містить:

Якщо експертиза проводилася у присутності слідчого, прокурора, судді, захисника або інших учасників процесу, у вступній частині наводяться відомості про цих осіб: прізвище, ініціали, процесуальне положення.

3. ДОСЛІДЖУВАЛЬНА ЧАСТИНА АКТУ ЕКСПЕРТИЗИ

У досліджувальній частині акту дається опис об’єктів експертизи і викладаються вміщені в об’єктах факти, що відображають психічний стан і поведінку підекспертного у різні періоди, а також відомості, які повідомив підекспертний про себе. Описуються наслідки нагляду за підекспертним під час проведення експертизи, а також дані дослідження його психічного, неврологічного і соматичного стану.

При застосуванні стандартизованих методів дослідження необхідно давати їх найменування. Якщо використані методики не є загальновідомими і широко розповсюдженими, то слід посилатися на літературні джерела, в яких вони описані, щоб можна було перевірити правильність дослідження і при подальших експертизах повторити його. Посилання на джерела необхідні і у тих випадках, коли експерт користується нормативними і методичними матеріалами, довідковими даними та іншими відомостями, запозиченими з літератури.

У разі цитування даних, що мають важливе значення для обґрунтування висновків, слід посилатися на листи справи або дату свідчень і прізвище особи, яка повідомила їх, номер і сторінку медичного або іншого документу, де ці дані наведені.

У досліджувальній частині повинні бути охарактеризовані особистість підекспертного, стан його психічної діяльності на той час, який становить інтерес для слідства і суду, його ставлення до фактів, що мають юридичне значення. Відомості викладені у цій частині акту, групуються за розділами: анамнез (відомості про життя і хворобу), відомості з матеріалів справи, відомості з медичної документації, наявний стан здоров’я (результати дослідження психічного, неврологічного, соматичного стану, застосовування додаткових методик).

3.1. АНАМНЕЗ

У залежності від складності випадку, обсягу матеріалів та поставлених перед експертом питань, можуть бути використані два варіанти викладення даних у досліджувальній частині. При першому спочатку перелічуються всі джерела, з яких одержані відомості щодо життя і стану здоров’я підекспертного (наприклад: «… зі слів підекспертного, із матеріалів справи, поданої медичної документації відомо…»). Далі викладаються найбільш суттєві відомості, що мають значення для наступного обґрунтування висновків. Наводяться дані про патологічну спадковість підекспертного, про формування особистості, особливості характеру і поведінку у різні періоди життя, про освіту і трудову діяльність, перенесені хвороби, судимості, звертання до психіатра, перебування на ліку ванні у психіатричних установах, даються характеристики (з місця навчання, роботи, помешкання, місця відбування покарання, якщо такі є), відомості, отримані від співпрацівників, рідних тощо. Цей варіант викладення матеріалів потребує постійних посилань на джерела інформації, особливо тоді, коли мова йде про факти, що мають суттєве значення для експертних висновків. При другому варіанті факти викладаються послідовно, згідно з дослідженими об’єктами. Наприклад, спочатку викладаються дані зі слів підекспертного, потім із матеріалів справи, медичної документації тощо.

Треба підкреслити, що у цій частині акту перелічуються факти, які є у поданих матеріалах і про які розповів підекспертний, але лише ті, що мають бути використані для обґрунтування висновків. У зв’язку з цим необхідно приводити відомості, що характеризують його особистість і психічну діяльність, навіть якщо вони суперечливі або знаходяться у протиріччі між собою. Такі протиріччя можуть виявлятися при співставленні різних документів, свідчень свідків, потерпілих та інших осіб, так і в межах документа. Наприклад, діагноз в історії хвороби або амбулаторній карті підекспертного може не відповідати тим розладам психіки, які описані у цих документах, розходження можуть стосуватися як обсягу, так і характеру розладів психіки, що відображені в історії хвороби, витягу з неї тощо. Крім того, можливі різні тлумачення підекспертним розладів психіки, що були у нього, їх забування або заперечення.

Оскільки відомості про психічне захворювання підекспертного мають суттєве значення для вирішення експертних питань, слід звертати особливу увагу на аналіз медичної документації та його психічного стану. Необхідно дослідити і послідовно висвітлити розвиток і перебіг хвороби, якщо вона є, особливості психопатологічних розладів і змін особистості. Вказуються терміни лікування, діагнози, що встановлені, описи психічного стану і поведінки під час перебування у стаціонарі, динаміка стану в процесі лікування. Всі ці дані дозволять скласти уявлення про динаміку психічного стану підекспертного, наявність або відсутність у нього розладів психічної діяльності, їх характер і особливості щодо здатності усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними.

Дотримуючись принципу викладення у досліджувальній частині акту тільки фактів, слід уникати оцінкових категорій та психіатричних штампів як при аналізі медичної документації, так і при безпосередньому дослідженні підекспертного. Якщо у документах, які аналізуються, відсутні відомості про первинні психопатологічні феномени, а дається тільки їх кваліфікація, ця обставина повинна знайти відображення в акті. При експертизі за справами про дорожньо-транспортні пригоди важливе значення мають відомості про пароксизмальні розлади психіки, судомні приступи та їх еквіваленти, які можуть використовуватися як докази лише тоді, коли є їх детальний опис очевидцями.

У цій частині акту необхідно навести результати додаткових досліджень підекспертного, проведених під час перебування його у психіатричних стаціонарах: патопсихологічних, рео- і електроенцефалографічних, на предмет виявлення наркотичних речовин у зразках біологічного середовища (якщо перед експертами поставлене питання про наявність наркоманії), неврологічних тощо. Відомості про соматичні захворювання, що тягнуть за собою розлади психіки (травми, інфекційні і запальні захворювання головного мозку), повинні бути підтверджені документально.

Аналізуючи момент (період) скоєння дій, в яких обвинувачується підекспертний, експерт, як правило, має справу з версією слідства стосовно причетності підекспертного до цих дій. Ця версія повинна ще пройти перевірку у суді, де вона може не знайти свого підтвердження, або зазнати певних змін. У зв’язку з цим експерту слід уникати формулювань і стверджень від свого імені про скоєння підекспертним діяння, що йому інкримінується. Інакше подібні ствердження можуть бути сприйняті як вихід експерта за межі своєї компетенції, або як спроба упередити рішення суду, або, що найгірше, як додатковий доказ вини підекспертного. Разом з тим, усі матеріали, що стосуються безпосередньо моменту скоєння кримінальних дій, становлять такий же об’єкт СПЕ, як і всі інші, що вміщують відомості про психічний стан особи, яка їх вчинила. Часом ці матеріали є єдиним джерелом відомостей про психічний стан особи, наприклад, при тимчасових розладах психічної діяльності на період правопорушення, які супроводжуються амнезією на те, що відбулося.

Особливо уважного і обережного ставлення потребує аналіз періоду правопорушення у тих випадках, коли підекспертний категорично відкидає версію слідства про його причетність до інкримінуємого діяння, або висловлює альтернативні версії, чи навпаки, з готовністю приймає на себе провину, що надалі може з’ясуватися як самообмова. Тому експерт повинен коротко викласти фабулу звинувачення, дотримуючись матеріалів справи. Необхідно також указати на ставлення підекспертного до обвинувачення, відобразити динаміку його свідчень, послідовно навести матеріали, що стосуються періоду правопорушення і містять у собі інформацію про психічний стан, поведінку, речову продукцію особи, якій інкримінується діяння. Для виявлення так званих виключних станів, а також інших короткочасних розладів психічної діяльності важливо з максимальною повнотою, згідно наданих матеріалів, викласти в акті усі обставини правопорушення: хронологічну послідовність подій, їх тривалість, динаміку психічних проявів, і у мотивувальній частині акту співставити ці відомості з свідченнями підекспертного.

Дослідженню повинні бути подані відомості про психічний стан підекспертного аж до моменту його прийому на експертизу. Це дасть можливість виявити психічні розлади, які з’явилися у період після скоєного діяння, яке йому інкримінується. Для цього слід вважати за необхідне ставити вимогу перед органом, що призначив експертизу, надавати матері зли, які відображають стан підекспертного після затримання, у період перебування у слідчому ізоляторі тощо.

3.2. НАЯВНИЙ СТАН

Цей розділ містить опис психічного, соматичного і неврологічного стану підекспертного, а також результати патопсихологічного, лабораторних, та інших додаткових досліджень, що проведені під час проходження експертизи. Це дає можливість співставити виявлені дані з такими, що знайшли відображення у матеріалах і документах, які відносяться до іншого часу, прослідкувати динаміку психічних розладів і встановити їх категорію (хронічні або тимчасові розлади психіки). Психічний стан підекспертного досліджується і описується відповідно до рекомендацій, що містяться у посібниках з психіатрії. Як показує експертна практика, основні вимоги, що ставляться до опису психічного стану — послідовність і повнота, — можуть бути виконані якщо дотримуватися певного порядку дослідження.

Передусім необхідно відобразити орієнтування підекспертного у місці, часі, оточенні, своїй особистості. Далі з’ясовується стан відчування, сприймання, уявлення (їх посилення, послаблення, спотворення), наявність їх омани, її характеристики тощо. Далі досліджується увага, пам’ять, мислення, інтелект, дається опис їх розладів на конкретних прикладах. Відображається стан комунікативної функції, речова продукція, що має важливе значення для подальшої кваліфікації хворобливих ідей. Якщо виявлено ознаки таких ідей, дослідження їх потребує особливої уваги. З метою розмежування домінуючих, понадцінних і маячних ідей, що має вирішальне експертне значення, необхідне детальне дослідження їх появи, розвитку, зв’язку їх змісту з реальними подіями і обставинами, з розладами в інших сферах психіки, наявності тенденції до систематизації тощо. Неприпустимо обмежуватися вказівкою на уривчастість маячних ідей замість детального наведення їх змісту або посилатись на диссимуляцію без будь-яких доказів наявності ознак психічного розладу.

Оскільки у судово-психіатричній практиці досить часто зустрічаються посилання підекспертних на забування тих чи інших подій і фактів, необхідним є уточнення часових параметрів втрати пам’яті, особливостей її початку і виходу з неї, взаємозв’язку з подіями і обставинами криміналу, з відчуваннями і переживаннями підекспертного. Важливо дослідити динаміку його свідчень з приводу втрати пам’яті, які він дав у різний час.

При досліджені емоційної сфери звертається увага на диференціацію і рівень розвитку емоцій, наявність їх спотворення, відповідність емоційних реакцій стимулам ззовні, характер розладів настрою, емоцій у зв’язку з хворобливими порушеннями в інших сферах психіки. Описуються стан вольової сфери, характер контакту з експертом, медичним персоналом, іншими підекспертними, міміка, пантоміміка, вміння володіти собою, піддатність зовнішнім впливам тощо.

Важливим елементом дослідження психічного стану е вивчення самооцінки підекспертного, його ставлення до себе і оточуючого середовища, до хворобливих розладів, до інкримінованого діяння. Це дає можливість зробити висновок щодо його критичних здібностей і характеру їх розладу. Не слід обмежуватися констатацією втрати критики, треба зосередити увагу на викладенні проявів, які дають підставу для такого висновку.

Психічний стан за час проведення стаціонарної експертизи досліджується і описується у динаміці, у тому числі залежно від лікування. Звертається увага на пароксизмальні розлади свідомості, прояви дисфорії, агресії, припадки, їх характер, частоту. Природньо, що при виявлених розладах психіки потрібен більш детальний опис психічного стану, ніж у разі їх відсутності.

Неврологічний стан описується на час проведення експертизи. Відображаються ознаки (при їх наявності), які свідчать про функціональне або органічне ураження центральної і периферійної нервової системи. Наводяться висновки консультантів (невропатолога, нейрохірурга), якщо виникала необхідність до їх залучення для дослідження хворого, дані лабораторних досліджень що мають значення для оцінки неврологічного стану. При цьому слід враховувати, що детальні дані про неврологічний стан необхідні лише у тому випадку, коли мова йде про виявлення психічних розладів на ґрунті органічного ураження центральної нервової системи.

Соматичний стан детально описується у тих випадках, коли соматичні захворювання обумовлюють специфічні розлади (порушення свідомості), що відбиваються на здатності особи усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними. В інших випадках експерт може обмежитися переліком соматичних захворювань, на які страждає підекспертний, або вказівкою на відсутність у нього хворобливих розладів з боку внутрішніх органів і систем. У цій частині акту приводяться дані лабораторних досліджень біологічних середовищ організму. Якщо експертиза є комплексною, послідовно викладаються факти, здобуті кожним залученим до проведення експертизи фахівцем.

Загальними принципами дослідження об’єктів експертизи і викладення їх результатів у досліджувальній частині акту слід вважати:

4. МОТИВУЮЧА ЧАСТИНА АКТУ ЕКСПЕРТИЗИ

У мотивуючій частині акту проводяться аналіз, співставлення і узагальнення фактів, вилучених експертом при дослідженні поданих об’єктів експертизи. Оскільки висновки СПЕ є одним із доказів у суді, до них ставляться вимоги, як і до інших доказів. Це означає, що висновки експерта не можуть ґрунтуватися тільки на його внутрішньому переконанні у наявності чи відсутності у підекспертного психічних розладів. Вони повинні логічно випливати з фактів, виявлених експертом при дослідженні поданих матеріалів і підекспертного, тобто бути доведеними.

На відміну від досліджувальної частини, де викладаються особливості поведінки, висловлювання, скарги підекспертного та інші прояви, що несуть у собі ознаки психічних розладів, у мотивуючій частині даються аналіз клінічних фактів та їх психіатрична кваліфікація за допомогою термінів і понять діючої класифікації психічних розладів, проводиться диференціальна діагностика як між станами здоров’я і хвороби, так і між різними варіантами психічних розладів. Цим досягається мета судово-психіатричного дослідження: встановлення характеристик медичного і психологічного критеріїв осудності-неосудності на той час, який становить інтерес для слідства і суду, і їх відношення до певного часу, коли від бувалися події, що мають юридичне значення.

При експертизі обвинувачених (підсудних) головне значення мають два відрізки часу: період, коли відбулися діяння, що інкримінуються підекспертному, і період проведення експертизи. Перший відрізок часу е визначальним для вирішення судом питання про осудність-неосудність особи, другий — для встановлення його процесуальної дієздатності, тобто можливості стати перед слідством і судом, і суспільної небезпечності для вибору виду примусових за ходів медичного характеру.

Для кожного з цих відрізків часу повинен бути встановлений психічний стан підекспертного і показаний його вплив на здатність усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними. Якщо ця здатність відсутня, то суттєвим моментом стає доведення того, що це сталося внаслідок хворобливого розладу психічної діяльності. Це важливо пам’ятати тому, що у судово-психіатричній практиці відомі випадки повної або часткової втрати здатності усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними внаслідок нехворобливих причин, наприклад сон за кермом, що призвів до дорожньо-транспортної пригод, або внаслідок глибокого алкогольного сп’яніння.

При обґрунтуванні висновків, що є головним змістом мотивуючої частини, слід враховувати дві обставини, тісно пов’язані між собою. Перша полягає у тому, що немає будь-яких самостійних ознак, які б характеризували окремо медичний і психологічний критерії, необхідні для вирішення питання про осудність–неосудність особи. Здатність усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними характеризує психіку особи, її функціонування. Тому визначаючи стан цієї здатності, спираючись на конкретні ознаки, виявлені при експертному досліджені, експерт неминуче визначає психічний стан цієї особи.

Друга обставина полягає у тому, що, доводячи хворобливу природу втрати здатності особи усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними, експерт фактично повинен розмежувати три групи психічних розладів:

Загальним принципом є те, що при виявлені будь-яких психічних розладів наявність або відсутність здатності особи усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними повинна бути обґрунтована відповідними фактичними даними. Для цього визначається узгодженість даних про психічний стан особи, що містяться у різних досліджених об’єктах, з даними, що здобуті при безпосередньому дослідженні особи, та даними психіатричної науки.

Якщо виявлені психічні розлади виключають здатність особи усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними, то для прийняття судом рішення про застосування до неї примусових заходів медичного характеру необхідні докази її суспільної небезпечності. Таким доказом є сам факт виявлення під час проведення експертизи у підекспертного психічних розладів, які були у нього і в той час, коли відбувалися дії, що йому інкримінуються. Оскільки експерт частіше за все має справу з версією слідства відносно причетності підекспертного до інкримінуємого йому діяння, доведення його суспільної небезпечності повинно у першу чергу спиратися на клінічні особливості захворювання, що несуть у собі загрозу скоєння суспільно небезпечного діяння.

Мотивуюча частина акту найбільш складна і відповідальна, оскільки містить аргументацію висновків експерта. Специфіка СПЕ полягає у тому, що експерт часто має справу з суперечливими даними, взаємовиключними свідченнями свідків, різними діагнозами, що встановлені підекспертному у різних медичних установах, розбіжностями між описом психічного стану і встановленим діагнозом, проявами диссимуляції, симуляції, у тому числі і превентивної. При повторній експертизі у разі наявності розбіжностей з висновками первинної експертизи експерт повинен у межах своєї компетенції дати аналіз причин таких розбіжностей. Для цього крім суворого дотримання виявлених фактів, експерт при їх аналізі і узагальненні, що е процесом клінічного мислення, повинен неодмінно дотримуватися вимог традиційної логіки з її основними законами: тотожності, протиріччя, виключеного третього і достатньої підстави. Тобто, у мотивуючій частині експерт мусить продемонструвати, яким чином і чому виявлені ним аргументи призвели до певного висновку.

За своїм змістом мотивуюча частина є доведенням висновків експерта. Тому при її складанні слід керуватися принципом презумпції психічного здоров’я. Оскільки проблема доведення висновків експерта при проведенні СПЕ не є повністю вирішеною і потребує спеціального розгляду, зупинимося коротко лише на кількох загальних положеннях. Принцип презумпції, більш відомий як принцип презумпції невинності, є водночас етичним, що спирається на первісну цінність людської особи, та загальнонауковим як обов’язковий елемент процесу доказу істинності фактів. Означаючи припущення, яке ґрунтується на імовірності, стосовно судової психіатрії, цей принцип у первинному вигляді наголошує, то людина вважається психічно здоровою доти, доки не буде доведене протилежне.

Згідно з цим правилом стан психічного здоров’я не потребує доведення. Це повинно робитися відносно наявності ознак психічної хвороби. Якщо таких ознак виявлено недостатньо, особа вважається психічно здоровою (спеціального доказу це не потребує) і може нести відповідальність за свої дії. Принцип презумпції є у повній мірі прийнятним і для оцінки постпсихотичних етапів. Наприклад, якщо відомо, що особа хворіє на психічні розлади і цьому є достатньо доказів, то це зовсім не означає, що вона повинна постійно визнаватися психічно хворою і надалі, без перевірки її психічного стану. Принцип презумпції потребує доведення наявності ознак психічної хвороби кожного разу, коли перед експертом ставиться таке питання, незалежно від кількості попередніх експертиз.

Окрім зазначеного вище, значення принципу презумпції для судово-психіатричної діагностики обумовлюється ще одним правилом: сумніви, які неможливо усунути, тлумачаться на користь даної особи. Зважаючи на чітко виражений правовий аспект психіатричної діагностики, користь даної особи ототожнюється з визнанням наявності у неї стану, який є більш вірогідним і який менш за все обмежує її права. Так, наприклад, згідно з діючим кримінально-процесуальним законодавством СПЕ призначається у двох випадках: для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності у справі даних, що викликають сумнів відносно його осудності, а також тоді, коли обвинувачений після скоєння злочину захворів на психічну хворобу, що робить його нездатним усвідомлювати свої дії та керувати ними. Тобто це завжди сумнів у наявності в особи такої здатності. Таким чином, за вищевказаним другим правилом, якщо СПЕ не знаходить достатньо фактичних даних про психічну хворобу особи, чи то за їх відсутністю, чи то за безповоротною втратою, і сумнів, що лишається, неможливо розв’язати ніяким іншим засобом, він повинен тлумачитися як наявність здатності особи усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними. Цьому не заважає констатація психічних розладів, які суттєвим чином не позначаються на вказаній здатності.

5. ВИСНОВКИ

У цій частині акту тільки формулюються відповіді на питання, які слідство і суд поставили перед експертом. Відповіді повинні бути конкретним, ясними і повними, не передбачати подвійного тлумачення. Правильне формулювання відповідей на питання, їх відповідність викладеному в акті фактичному матеріалу і його аналізу, мають вирішальне значення для наступної перевірки і оцінки акту і висновків експерта слідством і судом. При цьому слід пам’ятати, що експерт може і повинен дати категоричні відповіді на питання, що входять до його компетенції, вона обмежується предметом СПЕ і включає визначення медичного і психологічного критеріїв осудності–неосудності, тобто діагнозу і здатності особи усвідомлювати дії та свідомо керувати ними на період часу, що становить інтерес для слідства і суду, а також відношення виявлених особливостей до певних обставин, що мають юридичне значення. Залежно від процесуального положення підекспертного використовується відповідна формула психологічного критерія.

Для підозрюваних визначається діагноз, здатність усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними у період часу, коли відбувалися діяння, у скоєнні яких підекспертний підозрюється, можливість проведення з ним невідкладних слідчих дій. Якщо проведення таких дій у зв’язку з психічним станом підекспертного неможливе, то вказується на необхідність застосування до нього медичних заходів. Для підозрюваних експерт не висловлює своїх міркувань з приводу можливості визнання підекспертного осуднім чи неосудним, оскільки він ще ні в чому не звинувачується.

Для обвинувачених і підсудних визначаються діагноз, здатність особи усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними у період часу, коли відбувалися діяння, у скоєнні яких підекспертний звинувачується. Те ж саме визначається і на час проведення експертизи, як і можливість проведення з підекспертним слідчім дій і можливість його участі у судовому засіданні. Крім цього, експерт встановлює на підставі визначення психічного стану підекспертних на явність у них психічної хвороби і ступінь її суспільної небезпечності, а також наявність медичних підстав для застосування до них лікувальних заходів. Це питання вирішується у двох випадках. По-перше, якщо у підекспертного констатується пов’язана з психічним захворюванням втрата здатності усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними на період часу скоєння дій, що йому інкримінуються, і ця здатність не відновилася до моменту проведення експертизи. По-друге, якщо підекспертний на період часу, до якого відносяться дії, що йому інкримінуються, був здатний усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними, але ця здатність була ним втрачена внаслідок психічного захворювання до моменту проведення експертизи.

Для свідків визначається діагноз і у зв’язку з цим їх здатність вірно сприймати, запам’ятовувати та відтворювати обставини, що мають значення для справи.

Для потерпілих визначається діагноз і у зв’язку й цим їх здатність вірно сприймати, запам’ятовувати та відтворювати обставини, що мають значення для справи, вірно сприймати значення і зміст протиправних дій, що спричинені відносно них, і чинити опір. При наявності відповідного питання визначається ступінь важкості психічних порушень у потерпілих та їх причинний зв’язок з протиправними діями, вчиненими проти них.

Для позивачів, відповідачів, інших підекспертних у цивільному процесі визначається діагноз і у зв’язку з цим їх здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними у період часу, що цікавить суд.

Для осіб, відносно яких судом вирішується питання про їх дієздатність, визначається діагноз і у зв’язку з цим їх здатність розуміти (тобто усвідомлювати) значення своїх дій і керувати ними у період часу, що цікавить суд.

Оскільки вирішення усіх вищевказаних питань належить до компетенції психіатра-експерта, відповіді на них даються у категоричній формі. Діагноз формулюється відповідно до діючих в Україні діагностичних стандартів та Міжнародної класифікації психічних розладів. Виходячи з юридичної природи понять осудність — неосудність, дієздатність — недієздатність, безпорадний стан тощо, слід вважати, що експерт-психіатр не може в категоричній формі давати відповіді на питання з цього приводу. Це зумовлене тим, що в обсяг перелічених юридичних понять входить суспільно-небезпечне діяння або інші юридично значущі дії, які тягнуть за собою певні правові наслідки, а також факт їх скоєння підекспертним (або по відношенню до нього). Ці обставини визначаються тільки слідством і судом, свідчать про наявність причинно-наслідкового зв’язку між, наприклад, обвинуваченим і діянням, що йому інкримінується, доведення якого лежить в основі визнання цієї особи винною і відповідальною.

У зв’язку з цим, якщо експерт доходить висновку, що дана особа внаслідок психічних розладів була нездатною усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними під час скоєння суспільно небезпечного діяння і її слід визнати неосудною, то він виходить за межі своєї компетенції. По-перше, тому, що в своїх висновках у категоричній формі констатує факт скоєння кримінального діяння даною особою. Тут слід зазначити, що компетенція експерта обмежується констатацією фактів, які можуть бути здобуті за допомогою його спеціальних знань. Факт скоєння суспільно небезпечного діяння і причинний зв’язок між ним і підекспертним не можуть бути здобуті за допомогою психіатричних знань. Внаслідок цього зникають підстави для категоричної відповіді експерта щодо осудності — неосудності. Такого висновку може дійти тільки суд, якщо знайде достатньо доказів того, що дана особа дійсно скоїла суспільно небезпечне діяння, яке їй інкримінується слідством, і це діяння передбачене кримінальним законодавством, як таке, скоєння якого тягне за собою відповідальність і відповідне покарання.

По-друге, у наведеному вище прикладі висновку експерта дається вказівка слідству і суду, як з цією особою повестися з юридичної точки зору. А це входить в явне протиріччя з принципами незалежності і неупередженості суду, який має діяти в умовах, які виключають сторонній вплив на суддів (ст. 13 КПК України). Крім того, закон не передбачає для акту експертизи і висновків експерта будь-якої упередженої сили, а тому будь-які імперативні вказівки у висновках експерта є зайвими.

Із наведених аргументів видно, що експерт залишиться у межах своєї компетенції, якщо стан медичного і психологічного критеріїв осудності — неосудності буде констатувати у категоричній формі «на період часу, до якого відносяться діяння, що інкримінуються підекспертному», і далі зазначить, що у зв’язку з цим підекспертний «може бути визнаний осудним (неосудним)», «може (не може) приймати участь у слідчих діях (судовому засіданні)» тощо. Таким чином експерт констатує наявність своєї, психіатричної підстави для можливого рішення суду при доведенні наявності юридичних підстав.

Такі формулювання найбільш адекватно відображають суттєві розбіжності між поняттями «здатність — нездатність усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними» і «осудність — неосудність». Особа може бути визнана експертом нездатною усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними у період часу, до якого відносяться діяння, що їй ікримінуються, але у той же час вона може бути не визнана судом неосудною, якщо не буде доведений факт діяння, або воно не буде розцінено як кримінальне, або не буде доведено, що воно вчинене даною особою. Однак у даному випадку невизнання особи неосудною зовсім не означає визнання її осудною, оскільки висновок експерта про нездатність особи усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними у певний відрізок часу лишається науково встановленим фактом, не залежним від того, скоїла особа кримінальні дії чи ні, доки його не спростовано у порядку, передбаченому законом.

Остання обставина має суттєве значення і для правильного формулювання висновку про необхідні медичні заходи. Як правило, перед експертом ставиться питання про необхідність застосування до підекспертного примусових заходів медичного характеру і їх вид. У зв’язку з тим, що питання про осудність — неосудність і необхідність примусових медичних заходів йдуть поруч, складається враження, що вони безпосередньо пов’язані між собою. Насправді ж це не так. Підставою для визнання особи такою, що потребує застосування примусових заходів медичного характеру., є не визнання її неосудною, а констатація психічної хвороби, яка позбавляє її здатності віддавати собі звіт у своїх діях та керувати ними під час розгляду справи у суді. Оскільки експерт у своїх висновках може керуватися лише фактами, здобутими за допомогою його спеціальних знань, то слід вважати, що в категоричній формі він може висловитися тільки про необхідність (наявність медичних показань) застосування медичних заходів. Рішення про те, що ці заходи повинні бути примусовими, повністю знаходиться в компетенції суду, тому що вони є заходами державного примушування.

Психіатрії невідомі медичні ознаки, які можуть бути підставою для примусового лікування хворого, тобто для обмеження його свободи. Разом з тим, відомі психопатологічні розлади, які несуть у собі загрозу скоєння суспільно небезпечних діянь. Оскільки експертиза проводиться особі, що звинувачується у скоєнні суспільно небезпечного діяння, можна вважати, що експерт не вийде за межі своєї компетенції, якщо, виходячи з психічного стану підекспертного, висловиться у формі припущення про те, що відносно даної особи «може бути» застосований певний вид примусового заходу медичного характеру. Це буде тільки припущення експерта, яке базується на оцінці психічного стану хворого. На відміну від рішення про нездатність особи усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними у певний відрізок часу, яке не може бути відкинуте судом самостійно без проведення додаткової або повторної експертизи, припущення експерта про можливий вид примусового заходу медичного характера може бути самостійно змінене судом, виходячи з ступеня суспільної небезпечності скоєння даною особою діяння.

Якщо експерт (комісія) дійде висновку про неможливість дати відповіді на поставлені питання повністю або частково, то таке рішення теж повинно бути мотивоване. Мотивування необхідні і у тих випадках, коли експерт вважає за доцільне провести стаціонарну експертизу або перенести вирішення експертних питань у судове засідання. При цьому слід пам’ятати, що коли експерт, не давши відповіді на питання, рекомендує слідству чи суду іншого експерта або експертну комісію, він тим самим ставить під сумнів рівень своєї кваліфікації і здатність виконувати обов’язки експерта на майбутнє. У висновках даються відповіді і на інші питання слідства і суду, якщо вони не виходять за межі компетенції експерта.

Кожен експерт, що приймав участь у проведенні дослідження, підписує спільний акт, якщо експерти дійшли згоди, або висловлює і підписує свою окрему думку, якщо між експертами виникли розбіжності. Але при цьому слід враховувати, що якщо для остаточного висновку експертів були використані факти, які здобуті окремими дослідженнями, це має бути відображено в акті, а особа, яка їх здобула, повинна підписати акт.

Рекомендації призначені для психіатрів-експертів. Їх використання має сприяти уніфікації методики експертного дослідження і складання акту експертизи згідно з вимогами, які ставляться законом до цього документу.


Незалежна судово-психіатрична експертиза у кримінальних і цивільних справах
Консультації, висновки фахівця, рецензії


© «Новости украинской психиатрии», 2007
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211