НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

СТАН ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ПОСТРАЖДАЛИХ ВНАСЛІДОК ТЕРОРИСТИЧНОГО АКТУ В М. БЕСЛАН

Є. Г. Гриневич

* Публікується за виданням:
Гриневич Є. Г. Стан психічного здоров’я постраждалих внаслідок терористичного акту в м. Беслан // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. — 2007. — № 1. — С. 104–109.

Надзвичайна ситуація — це, майже завжди, чиясь драма, чиясь біда. А чужої біди, як добре відомо, не буває. Кожний, хто став свідком надзвичайної ситуації, або навіть просто почув про неї, мимоволі «приміряє» її наслідки на себе, співчуває її жертвам… Від епіцентру трагедії тривога і сум розходяться серед людей, як кола на поверхні води. Це явище багаторазово підсилюється засобами масової інформації, завдяки яким «віртуальними» свідками надзвичайних ситуацій стають широкі верстви населення: мешканці району, області, країни, а при певних масштабах події, — практично все людство.

Ось чому сьогодні, як ніколи раніше, гостро актуальним є питання про наслідки надзвичайних ситуацій (НС) для психічного здоров’я великих спільнот людей і для психічного здоров’я націй у цілому.

Відомо, що надзвичайні події справляють потужний вплив на стан психічного здоров’я людей, що постраждали від них. Часто такий вплив сягає патогенного рівня і стає причиною формування цілої низки психічних та поведінкових розладів (ППР) до яких, зокрема, відносяться: гострі реакції на стрес (F43.0 за МКХ-10), посттравматичний стресовий розлад (F43.1 за МКХ-10), різноманітні розлади адаптації (F43.2 за МКХ-10), а також стійки зміни особистості після перенесеної катастрофічної події (F62.0 за МКХ-10) [1]. Сумно висока частота надзвичайних подій [2], а також тяжкий, іноді інвалідизуючий перебіг викликаних ними ППР з особливою гостротою ставлять питання про підвищення ефективності надання психолого-психіатричної та психотерапевтичної допомоги зазначеним контингентам. Зрозуміло, що надзвичайні події є дуже різними за своєю природою. Так само зрозуміло, що люди, які потерпають від них, сильно відрізняються один від одного за своєю психічною конституцією, віком, статевою приналежністю та іншими особливостями, від яких залежить резистентність до стресу. Тому лікувально-профілактична робота щодо попередження ППР внаслідок надзвичайних подій має враховувати специфічні риси зазначених розладів.

Ось чому метою цієї роботи було дослідження стану психічного здоров’я населення постраждалого внаслідок екстремальної події (теракту) у м. Беслан (АР Північна Осетiя-Аланiя, Російська Федерація).

Матеріали і методи дослідження

Дослідження постраждалих внаслідок теракту у м. Беслан (АР Північна Осетiя-Аланiя, Російська Федерація) проведено з 06.10.04 р. по 06.11.2004 р. (через місяць після події) на базі державного підприємства «Санаторій «Гурзуфський» Державного управління справами Президента, АР Крим, м. Гурзуф (ДП «Гурзуфський»).

Комплексне обстеження здійснювалось з використанням «Уніфікованої карти обстеження постраждалого внаслідок аварії чи катастрофи техногенного характеру», яка включала до себе соціально-демографічний, клініко-психопатологічний, анамнестичний та експериментально-психологічний підрозділи. Обробку одержаних даних проводили методами математичної статистики (дисперсійний, регресійний, кореляційний аналізи) на ПЕВМ за допомогою програми «Excel» з пакету «Microsoft Office 2003»[3].

Численність групи потерпілих, що прибули на оздоровлення в ДП «Гурзуфський» АР Крим, склала 267 осіб (216 (80,9%) дорослих, 51 (19,1%) дитина (віком до 16 років), к кінцю першого тижня група дітей збільшилась у зв’язку з їх переводом із МДЦ «Артек» до батьків: 45 дітей до 14 років, 18 осіб до 7 років).

Серед постраждалих було 44 заручника (20,4%). 80,6% склали особи, що мешкають безпосередньо у м. Беслані (48,9%), м. Владикавказі (20,4%), близько розташованих населених пунктах (села Цалік, Батако, Хумалаг, Ольгінське та ін.) та мали близьких, які опинились в заручниках або померли при теракті, здійснювали догляд за пораненими, організовували й допомагали при похованнях мерців, приймали участь у наданні гуманітарної допомоги потерпілим, спостерігали за подіями по телебаченню або спілкувались з тими, хто був в тій чи іншій мірі пов’язаним з екстремальною ситуацією.

77 (28,8%, дорослі — 35,6%) постраждалих (з них 11 чоловіків, 10 дітей, 1 підліток) були направлені для консультації психіатра та психотерапевта лікарями санаторію: у 15 (19,5%) осіб психічні та поведінкові розлади (ППР) були відсутні, 62 особи (80,5%) звернулися за допомогою повторно, з них у 20,9% (13 пацієнтів) верифіковані різноманітні психічні порушення (що не досягали нозологічного рівню, але підлягали психологічній й психотерапевтичній корекції), 18 (29,0%) хворим у зв’язку з важкістю суб’єктивних переживань та особливостями психічного стану проводили відповідне лікування та динамічне спостереження з періодичністю 3–5 діб.

Серед пацієнтів з ППР достовірно переважали жінки (p ≤ 0,01): в 5,6 разів у порівнянні з чоловіками та в 4,7 рази у порівнянні з дітьми. Тому, після виключення останніх, а також постраждалих з донозологічними формами психічних розладів, була виділена група хворих на ППР, яка склала 27 жінок. Треба відмітити, що серед них були як особи, що приймали участь в подіях (заручники та ті, що були залучені до ліквідації їх наслідків, зокрема населення), так і такі, що спостерігали за терактом по телевізору або чули про нього.

На проведення експериментально-психологічного дослідження дали згоду 98 постраждалих (27 осіб з ППР та 71 здорова людина). Були застосовані наступні методики: Міні-Мульт (скорочений варіант Мінесотського багатомірного особистісного переліку) в адаптації Ф. Б. Березіна, М. П. Мірошникова (визначення особливостей особистості постраждалих); індивідуальний типологічний опитувальник (ІТО) (дефініція провідних індивідуально-особистісних тенденцій); Q-сортування В. Стефансона (виявлення основних тенденцій поведінки в групі, уявлення особистості про себе); шкала особистісної та реактивної тривожності Ч. Д. Спілбергера — Ю. Л. Ханіна; тест диференціальної оцінки функціонального стану (САН), за полярними профілями Ч. Осгуда — СДФ (визначення суб’єктивної оцінки самопочуття, активності, настрою); шкала депресії Зунга; шкала оцінки впливу травматичної події; шкала Хека–Хесса (для експрес діагностики неврозу). За даними, що були отримані, здійснений різноплановий аналіз та визначено інформативність і диференціально-діагностичні властивості психодіагностичних методик щодо ризику та оцінки ступеню сприйнятливості–резистентності до формування ППР у постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій та екстремальних подій [4–7].

Результати та обговорення

Звернення постраждалих за психолого-психіатричною та психотерапевтичною допомогою (ПППД) протягом усього періоду спостереження було нерівномірним. Пік первинних звернень припадав на першу й другу декаду (39, 25 і 13 осіб), повторних — на другу (15, 34, 13 потерпілих). При цьому, попит в отриманні ПППД виник у чоловіків та дітей також протягом другої декади (3, 7, 1 та 3, 8, 1 осіб відповідно).

Наявність етнокультуральних особливостей постраждалих (переважно чоловіків) сприяла тому, що вони украй неохоче йшли на контакт з лікарем, незважаючи на високу потребу в отриманні ПППД. Часто у якості мотивації відмови вони виказували страх перед словами «психолог», «психотерапевт» та фахівцями цих спеціальностей (жоден з потерпілих до теракту ніколи не звертався до таких спеціалістів), говорили, що «не хотілося турбувати Вас, є особи, що більш ніж я потребують допомоги», а також вказували на те, що не прийнято скаржитися, бути ледащим, емоційним, хворим (наприклад, лише стан непритомності або надходження до стаціонару у важкому стані є ознаками хвороби), чоловіки повинні самостійно справлятися з усіма негараздами, в тому числі соматичними, психічними, бути стриманими, покладатися лише на родину та родичів, в українському еквіваленті «не виносити сміття з хати».

В свою чергу, заручники намагалися уникнути контакту з лікарем через тяжкість суб’єктивних переживань, важкі спогади про події, що сталися, пригнічений настрій, який досягав вітального рівню, апатії, соціальну відгородженість тощо.

Хворі скаржилися на плаксивість (77,8%), неспокійний, переривчастий сон (77,8%, з них кошмарні сновидіння були у 57,1% осіб, жахи в 1 потерпілого), пригнічений настрій (55,6%), головний біль (37,0%, «шапка невротика» була у 2 постраждалих), тривогу (29,6%), страхи (25,9%), нав’язливі думки (25,9%), зниження пам’яті (11,1%), явища гіперакузії й гіперфотопсії спостерігали в 2 осіб, дереалізації також у 2 постраждалих.

Треба відмітити, що 7 % потерпілих дисимулювали власний психічний стан та висловлювали скарги лише при детальному розпиті, інші активно розповідали про власні переживання.

Ступінь виразності психопатологічних симптомів визначали за допомогою розрахунку інтегрального показнику (ІП)1 для наступних найбільш виразних симптомів (М±m): постійна плаксивість (ІП = 5,7±0,17), тривога (з неможливістю «знайти себе місце», неясна або з серцебиттям, нелокалізованими почуттями в груді) (ІП = 5,7±0,17), пригнічений настрій (ІП = 5,4±0,18), емоційна лабільність (ІП = 5,3±0,18), астенізація (слабкість, дратівливість, стомлюваність, розгубленість, зниження уваги) (ІП = 5,3±0,18), застрягання на подіях, що відбулися (ІП = 5,2±0,18), погіршення пам’яті, уваги (ІП = 4,0±0,35).

Заручники, особи, що приймали участь у ліквідації наслідків теракту (медичні працівники), мешканці, які перебували біля школи, батьки дітей-заручників, окрім вище перерахованого, мали наступну симптоматику (до рівня ІПmax): неспокійний, переривчастий сон через кошмарні сновидіння, постійні думки, нав’язливі, детальні спогади про перенесену подію («коли нас визволили, ми йшли по трупах й вони пружинили під ногами»), страхи (натовпу, темряви, закритих просторів, самотності, повернення до м. Беслан), через які не можуть знаходитись на місці, «виникає бажання бігти, здається, що щось трапиться, буде вибух, або вб’ють, з’являться бойовики», почуття «неясного занепокоєння десь усередині» та неможливість ідентифікувати тривогу.

Клініко-психопатологічне дослідження дозволило встановити, що внаслідок перенесеної екстремальної події в обстежених жінок, що постраждали внаслідок теракту в м. Беслан, сформувався широкий спектр психічних та поведінкових розладів як донозологічного, так і нозологічного рівнів (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл обстежених за виявленими психічними розладами

Психічні та поведінкові розлади Група постраждалих жінок
(N = 27)
Абс., осіб Відн., %
Невротичні, пов’язані зі стресом та соматоформні розлади:
Посттравматичний стресовий розлад (F43.1) 7 26,0
Розлади адаптації (F43.2):
— реакція горя в межах розладів адаптації 2 7,4
— змішана тривожно-депресивна реакція (F43.22) 9 33,3
— з перевагою порушень інших емоцій (F43.23) 4 14,8
Органічні розлади
Органічний емоційно-лабільний (астенічний) розлад (F06.6) 4 14,8
Афективні розлади, депресивний епізод:
помірний депресивний епізод без соматичних симптомів (F32.10) 1 3,7

Клінічні прояви ППР у потерпілих внаслідок теракту відповідали критеріям МКХ-10, окрім верифікації органічного емоційно-лабільного (астенічного) розладу (ОЕЛР). Діагностичні таксони останнього включають наявність органічного розладу, а також здебільше існує зв’язок між його виникненням та цереброваскулярними захворюваннями, гіпертонією ніж іншими причинами. Але за даними дослідників НДІ ім. В. М. Бехтєрева (РФ) [8] при диференціальній діагностиці ОЕЛР слід враховувати той факт, що легкі струси головного мозку можуть безпосередньо не супроводжуватися неврологічними знаками, але вести до затяжної афективної симптоматики та порушення уваги й зосередження. В свою чергу, недостатнє харчування в ході стресових подій також може призводити до виникнення органічних мозкових синдромів, що включають до себе порушення пам’яті й зосередження, емоційну лабільність, головний біль та запаморочення. В цих випадках слід виключити наявність у пацієнтів змін особистості по органічному типу, зміни сенсорики або рівню свідомості, фокальні неврологічні, деліріозні, амнестичні синдроми, органічний галюциноз, стани інтоксикації та відміни. Все зазначене було враховано при дефініції цього розладу. Крім того, в 1 випадку ОЕЛР діагностовано у постраждалої з гіпертонічною хворобою, а інші мали легкий струс головного мозку та голодували в ході теракту та після нього.

Слід також відзначити, що хворі на ПТСР знаходились на його початковій стадії, а пацієнти з гострою реакцією горя у межах розладів адаптації переживали 5-й її етап за Л. М. Юр’євою [9]. Це етап розпачу — період максимальних душевних мук, що виникає на 3–6 тижні після втрати значимої близької людини. В психічному статусі хворих відмічали домінування скарг, пов’язаних з порушеннями сну, тривогою і страхом, постраждалі висловлювали ідеї самозвинувачення, провини, власній малоцінності («чому вони, а не я», «я винна, що не була серед заручників, можливо мені б вдалося щось змінити, когось врятувати»). Потерпілі зазнавали почуття самотності, безпорадності, відмічали втрату сенсу життя й подальшої перспективи («боюся думати про те, що буде далі, майбутнього, знову ці руїни, життя немає сенсу», «бажаю від усіх сховатися, піти». Постраждалі відмічали значну дратівливість, відмовлялися від контакту з лікарем (йшли з кабінету при бесіді), родичами, на висоті переживань говорили про наявність неприємних відчуттів в груді при тривозі й занепокоєнні.

Клінічні типові описи психічного стану постраждалих з різними ППР наведені нижче.

Посттравматичний стресовий розлад

Хвора А., 1968 р. н., заручниця. Активно й докладно розповідає: «Почалася лінійка, я стояла з дитиною, тут побачила, що три виходи закрили терористи. З четвертого виходу з шкільного двору встигли збігти деякі діти з 11 класу. З’явилися люди у масках, бронежилетах, з автоматами у руках. Ніхто не відреагував, усі подумали, що це охорона. Почалася стрілянина по повітрюта нас загнали на перший поверх до спортивної зали, терористи вибили скло на вікнах, щоб не було газового нападу, а потім 1,5 години мінували зал (тягнули бухти, розтяжки). Я з двома дочками знаходилася під стелею, що звалилася. Коли нас брали в заручники, в мене з’явилася слабкість у руках, ногах, я не могла рухатися та бачила все як би зі сторони, не могла підвестися, мене усадили. Через добу прийшла до себе, мала змогу вставати, але одна рука досі німіє при спогадах, і зараз, колі я згадую про це та розповідаю.

Першу добу до нас ставилися нормально, давали пити, розмовляли прихильно, але на другий день стали агресивними, почали стріляти у повітря, забороняли вставати, одного підлітка розстріляли за те, що він намагався встати та піти до туалету. Терористи почали кричати: «Ви нікому не потрібні, ні нам, ні уряду, ми розстріляємо вас як собак». Потім стали виводити до туалету, і ми повзали під розтяжками. У туалеті мочили одяг, напоювали оточуючих, потім пили мочу. У другій половині 2-ї доби ми перестали слухати терористів, у залі стояв гул, та ми звикли до автоматної стрілянини. На третю добу відірвалася розтяжка і це був перший вибух, стеля упала та придавила основну масу людей. Після цього вибуху мені здалося, що я на другому поверсі, старша донька вискочила у вікно, а я не пустила молодшу, так як думала, що ми на другому поверсі, та увесь час прикривала її собою. Після другого вибуху усі почали розбігатися. Я знаходилася у залі поки, не увійшов ОМОН, тому що терористи кричали «Хто живий вставай, щоб розстріляти».

Скарги на порожнечу усередині, погану пам’ять, плаксивість, постійні думки про пережиті події, неспокійний сон з частими пробудженнями через кошмарні сновидіння (трупи, обгорілі тіла, частки тіл, люди в масках, що намагаються її вбити), слабкість, стомлюваність. «Після цих подій я як закрилася усередині і з мене щось вийняли».

Психічний статус. Свідомість ясна. Контакт нестійкий. Алопсихічна, аутопсихічна орієнтировка збережена. Питання про самопочуття викликають сльози. Докладно, детально, практично по годинах розповідає про події першої доби, потім вказує, що «усе як у тумані», ситуацію описує загалом до першого вибуху, потім знов детально. Увага легко відволікаєма, нестабільна, мають місце труднощі з її зосередженням. Пам’ять знижена через нестійкість уваги «доктор, повторіть будь ласка, я не зосередилася». Ґрунтовна, плаксива (ридає протягом розповіді), емоційно-лабільна, гіпомімчна, на обличчі «маска». Фон настрою помірно пригнічений. Вказує на те, що намагається уникнути розмов з групою, так як оточуючі нагадують їй про подію, стала боязливою. Астенізована. Розказує про сильний переляк після вибуху петарди дітьми-мешканцями м. Гурзуф («підкосилися ноги, ледве не впала, намагалася бігти, але не змогла із-за оніміння тіла, у душі усе обірвалося, усе навколо стало як би нереальним, я ніби нічого не бачила, як через плівку…»). Різко схудла. Критика до власного психічного стану збережена.

Реакція горя у межах розладів адаптації

Хвора Б., 1952 р. н., загинула племінниця. До заручників не потрапила випадково. Звинувачує себе у цьому. Після теракту допомагала родичам та знайомим впізнавати трупи, сім разів була у морзі, що призвело на неї важке враження. До трагедії була ранимою, чуттєвою, плаксивою, від одного виду садни могла знепритомніти, відчувала колючий біль в області серця.

Скарг не висловлює, при детальному розпиті пред’являє скарги на безсоння, неможливість виплакати все, що на душі, хоча є бажання ридати вголос, кричати, почуття неясної тривоги. Відчуває тяжкість та ком на серці, зникли колючий та ниючий біль в серці, кардіограма стала нормальною.

Психічний статус. Свідомість ясна. Алопсихічна, аутопсихічна орієнтировка збережена. Контакту доступна. Протягом бесіди з’являються сльози на очах, повністю закриває обличчя платком (відгороджується), прориваються стримані, тихі ридання, потім сльози течуть по обличчю. Висловлює почуття провини: «Я винна, що не була серед заручників, можливо мені б вдалося щось змінити, когось врятувати». Постійно думає про минувшу подію і бачить перед собою трупи. Фон настрою помірно знижений: «настрою ніякого». Відмічає наявність безсоння або періодичний, переривчатий сон з кошмарними сновидіннями, не відчуває бажання спати, «вранці я бадьора, тяжкості в голові немає, хоча і не спала всю ніч». Відмічає почуття безпорадності, втрату сенсу життя й подальшої перспективи. Тяготиться власним станом. Критика до власного психічного стану збережена.

Змішана тривожно-депресивна реакція

Хвора В., 1957 р. н. Донька (14 років) встигла втекти до захвату заручників через 4-й вихід. Доньку від себе не відпускає ні на крок.

Дисимулює власний психічний стан, скарг не пред’являє, упевнена, що впорається самостійно. В ході бесіди виявлені наступні скарги: плаксивість, страх, що все знов повториться, гіперакузія, гіперфотопсія, дратівливість, неспокійний сон.

Психічний статус. Свідомість ясна. Алопсихічна, аутопсихічна орієнтировка збережена. Повний контакт відсутній, нестійкий: через 20 хвилин бесіди повністю «закрилася» та пішла (намагалася піти весь час). Плаче, соромиться сліз, намагається ігнорувати, визивають сльози також питання про самопочуття. Активно уникає розмов про трагічну подію «хочу все забути, не хочу говорити про це». Відмічена виразна тривожність, непосидючість, нервозність, з вегетативними проявами. Фон настрою пригнічений, нестійкий, емоційно лабільна, коливання настрою різкі: від зовнішніх проявів тримати себе в руках «у мене все гарно» переходить до сліз. Прагне бути на самоті, коло спілкування різко звужене (сидить у кімнаті, не хоче нікуди виходити). Після пережитого почала часто відпрошуватися з роботи, намагається весь час проводити дома з донькою. Критика до власного психічного стану знижена. Від психофармакотерапії відмовилася.

Розлад адаптації з перевагою порушень інших емоцій

Хвора Г., 1957 р. н. У час захвату заручників знаходилася дома, почула постріли, побачила повітряні кулі та подумала про дуже гарне свято у школі. Після звільнення заручників допомагала сусідам впізнавати трупи, писала бирки з іменами.

Скарги на дратівливість, постійну плаксивість, неспокійний сон з кошмарними сновидіннями (обгорілі діти, трупи, фрагменти тіл), знижений апетит, спочатку різко схудла, а потім стала стрімко набирати вагу.

Скарги пред’являє з неохотою, вважає, що «все мине з часом, я впораюся сама». До психологів та психотерапевтів не зверталася.

Психічний статус. Свідомість ясна. Алопсихічна, аутопсихічна орієнтировка збережена. Контакту доступна. Ґрунтовна, докладно описує події, очевидцем яких була, розказує плітки про терористів. Схильна до деталізації. Емоційно лабільна, дратівлива, фон настрою помірно пригнічений, протягом бесіди плаче. Відмічені наявність тривоги, напруженості, занепокоєння. Увага нестійка, відволікаєма. Дуже негативно, до рівня гнівливості, ставиться до членів групи, що не приймали участі у ситуації, «не були там» (маються на увазі мешканці сіл), «чому вони у санаторії?! Мешканці Беслану та заручники вважають, що вони не постраждали!!», конфліктує з ними. Критика до власного психічного стану знижена.

Хвора Д., 1964 р. н., лікар-реаніматолог. Брала участь в евакуації поранених та вивозі загиблих. Практично не спала протягом трьох діб. Сильне враження призвели загиблі діти, обгорілі трупи.

Скарги на відразу до запаху смаженого м’яса, неспокійний сон з кошмарними сновидіннями та гіпнагогічними галюцинаціями (періодично при засинанні здається, що через балкон лізе чорна людина), страх темряви й самотності, плаксивість, дратівливість, знижений настрій.

Психічний статус. Свідомість ясна. Алопсихічна, аутопсихічна орієнтировка збережена. Контакту доступна. Протягом бесіди постійно плаче, емоційно-лабільна, дратівлива, фон настрою помірно пригнічений, гіпомімія, афектується, кричить при згадуванні про бойовиків, інгушів, говорить, що треба їх усіх стерти з лиця землі. Напружена, занепокоєна, відмічене тремтіння у руках при пригадуванні подій. Критика до власного психічного стану збережена.

Органічний емоційно-лабільний (астенічний) розлад

Хвора Е., 1962 р. н, заручниця, була захопленою з сином (11 років).

Після першого вибуху син утік у вікно, вона загубила його в натовпі та продовжувала шукати серед трупів, поки її не вивели співробітники ОМОНу із палаючої будівлі школи.

Лікувалася з приводу опіків половини тіла, осколочного поранення правого стегна, контузії з ураженням барабанної перетинки. Після виписки відмічала страх натовпу, відкритих, великих площ та приміщень з високими стелями, а також кошмарні сновидіння (трупи, захват терористами).

Скаржиться на шум у голові, головний біль, хитку ходу, нереальне сприйняття дійсності — «усвідомлюю, що я тут, але не бачу навколишнього, усе як через мутне скло», ком у горлі, дратівливість, слабкість, стомлюваність, плаксивість, емоційну нестриманість, лабільність настрою.

Психічний статус. Свідомість ясна. Алопсихічна, аутопсихічна орієнтировка збережена. Контакту доступна. Докладно, деталізовано розповідає про власні переживання в ході теракту (де була, з ким знаходилася, як знущалися терористи). Фон настрою помірно пригнічений, гіпомімія, на очах сльози, але плакати не може, так як «усередині щось защиглилося, закрилося», емоційно лабільна. Астенізована: відмічається дратівливість, легка стомлюваність, розгубленість, зниження уваги. Вага знижена. Критика до власного психічного стану збережена.

Особи з донозологічними формами ППР (13 осіб, 20,9%) скаржилися на страх нападу, неспокійний сон, дратівливість. При бесіді посміхалися, голоси були рівними, при згадуванні про екстремальну подію зберігали спокій (не було сліз). Клінічна картина психопатологічної симптоматики характеризувалася поодинокими, фрагментарними астенічними симптомами: фізичною та психічною втомлюваністю, дратівливістю, боротьбою мотивів, страхом нападу, зниженим настроєм та пароксизмальною тривожністю, яка була пов’язана зі спогадами про події або бесідами з постраждалими. Вказані клінічні симптоми не сягали синдромального рівня і не впливали на загальний рівень соціального функціонування.

Висновки

  1. Екстремальні події (на прикладі терористичного акту у м. Беслан) викликають різноманітні психічні та поведінкові розлади більш ніж у третини дорослого населення постраждалого регіону (35,6%).
  2. Психічні та поведінкові розлади та донозологічні форми психічних порушень виникають незалежно від ступеню участі особи в екстремальній події (заручник, особи, що мешкають безпосередньо в вогнищі надзвичайної ситуації, близько розташованих населених пунктах, що мали близьких, які опинились в заложниках або померли при теракті, здійснювали догляд за пораненими, організовували й допомагали при похованнях мерців, приймали участь у наданні гуманітарної допомоги потерпілим, спостерігали за подіями по телебаченню або спілкувались з тими, хто був в тій чи іншій мірі пов’язаним з екстремальною ситуацією). Але існують розбіжності по ступеню виразності та симптоматичній, синдромологічній структурі психопатологічних проявів ППР за зазначеними категоріями.
  3. Психічні та поведінкові розлади у постраждалих внаслідок екстремальної події (через місяць після такої ситуації) здебільше представлені невротичними, пов’язаними зі стресом та соматоформними розладами (переважно посттравматичним стресовим розладом, змішаною тривожно-депресивною реакцією).
  4. З огляду на зазначене у висновках 1–3, створення системи надання психолого-психіатричної та психотерапевтичної допомоги усім учасникам екстремальних подій (безпосередніх жертв, ліквідаторів, населення) — є найактуальнішою вимогою сьогодення.

Література

  1. Національна доповідь про стан техногенної та природної небезпеки в Україні в 2004 році. — Київ: Чорнобильінтерінформ, 2004. — 435 с.
  2. Табачніков С. І., Гриневич Є. Г., Домбровська В. В., Маркова М. В., Шубін А. В., Лещенко О. М., Башинська І. М. Актуальні проблеми психолого-психіатричної та психотерапевтичної допомоги постраждалим внаслідок техногенних аварій та катастроф // Архів психіатрії. — 2002. — № 1. — С. 5–8.
  3. Лапач С. Н., Чубенко А. В., Бабич П. Н. Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием Excel. — Киев: Морион, 2000 — 320 с.
  4. Розробка системи психіатричного, психологічного, психофізіологічного забезпечення, супроводу, відбору та експертизи професійної діяльності рятувальників аварійно-рятувальних служб й осіб, що залучені до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, техногенних аварій та катастроф: Звіт про НДР (проміжний) / Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України; № держреєстрації 0102U000098. — Київ, 2006. — 209 с.
  5. Гриневич Є. Г. Фактори ризику формування психічних та поведінкових розладів у гірничорятувальників, що зазнали впливу екстремальних подій // Таврический журнал психиатрии. — 2006. — Т. 3, № 3. — С. 16–21.
  6. Гриневич Є. Г. Маркери сприйнятливості–резистентності до формування психічних та поведінкових розладів у гірничорятувальників, що зазнали впливу техногенних екстремальних подій // Журнал психиатрии и медицинской психологии. — 2006. — № 16. — С. 67–72.
  7. Гриневич Є. Г., Лінський І. В. Спільні і специфічні маркери розвитку психічних та поведінкових розладів внаслідок надзвичайних подій в якісно відмінних контингентах постраждалих // Архів психіатрії. — 2006. — Т. 12, № 1–4. — С. 16–21.
  8. http://www.medlinks.ru/article.php?sid=1409 [Electronic resource].
  9. http://www.krotov.info/libr_min/yu/yuryeva/yur_03.html [Electronic resource].

    Примітка

  1. ІП визначали за спеціальною таблицею [4], з урахуванням двох складових (ступеню виразності та частоти виникнення симптому), при цьому ІПmax = 6 балам.


© «Новости украинской психиатрии», 2007
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211