НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

Русская версия статьи »

КОМПЛЕКСНА СУДОВА ПСИХОЛОГО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА: ОМАНА ТА РЕАЛЬНІСТЬ

В. Б. Первомайський, А. В. Каніщев

* Переклад з російської
* Публікується за виданням:
Первомайский В. Б., Канищев А. В. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза: заблуждения и реальность // Архів психіатрії. — 2006. — Т. 12, № 1–4. — С. 175–179.

* Доповідь на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми соціальної, судової психіатрії та наркології» (Київ, 23–25 жовтня 2006 р.).

Протягом останніх років комплексна судова психолого-психіатрична експертиза (КСППЕ) в Україні набуває дедалі більшого розповсюдження. За своєю кількістю такі експертизи, безумовно, домінують серед інших комплексних судово-психіатричних експертиз. При цьому у 2004 році в Україні питома вага комплексних судово-психіатричних експертиз складала 11,8%, а у 2005 році — вже 12,2%; в той же час серед судово-психіатричних експертиз неповнолітніх у 2004 році комплексними були 37,1%, а у 2005 році — 37,7%1. Однак, незважаючи на широке розповсюдження КСППЕ, в Україні є практично повністю відсутнім їх інструктивне та методичне врегулювання. Наявні ж наукові публікації, в тому числі монографії, що присвячені КСППЕ, залишають невирішеними велику кількість спірних питань.

Мета цієї роботи — розгляд найпоширеніших недоліків, що стосуються наукових, методичних та правових аспектів проведення КСППЕ в Україні.

Передусім необхідно відмітити ті випадки, коли експерти проводять КСППЕ, незважаючи на призначення судово-слідчими органами однорідної судово-психіатричної експертизи. При цьому експерт-психолог включається до складу експертної комісії лише за рахунок проведення експериментально-психологічного дослідження. Безумовно, в таких випадках психолог не виконує ролі експерта, а здійснює консультативну допомогу, надаючи додатковий матеріал для вирішення діагностичних та експертних завдань, що відносяться до компетенції судової психіатрії [9]. У таких випадках експертиза не набуває ознак комплексності і залишається однорідною судово-психіатричною. Експертиза може бути комплексною лише за наявності питань, що відносяться до сфери спеціальних знань експертів іншої спеціальності.

Наступний аспект, що заслуговує на увагу, стосується особливостей складання акту КСППЕ. Йдеться про форму акту КСППЕ, що стала вже традиційною, коли відповіді на поставлені перед експертами питання формулюються у загальному висновку, який спільно підписують усі члени комісії — психіатри та психологи. Є досить очевидним, що такий спосіб складання висновку не дає можливості визначити межі компетенції психіатрів та психологів, що брали участь в експертизі. Але ж від цього залежить доказова цінність експертних висновків та ставлення судово-слідчих органів до акту КСППЕ в цілому.

Особливо важливе значення мають ті випадки КСППЕ, коли спільна участь психіатрів та психологів в обговоренні результатів експертизи призводе до формулювання спільного висновку. Більш того, за думкою Й. А. Кудрявцева [3, 4], саме вирішення витань «спільної компетенції» визначає сутність КСППЕ та надає їй статус самостійного роду судової експертизи зі своїм «особливим» предметом та особливими питаннями, які не можуть бути вирішені в рамках однорідних експертиз [3, 4]. Подібна роль відводиться КСППЕ, зокрема, при вирішенні питання про обмежену осудність [1, 3, 4, 8]. Тобто, згідно із цією концепцією, висновок про обмежену осудність підекспертного формується при спільному обговоренні представників двох різних спеціальностей, які, уточнюючи та коригуючи думки один одного, доходять спільного синкретичного висновку. Однак як саме, в рамках існуючого законодавства, має здійснюватись процес наради та переконання експертів різних спеціальностей, зрозуміти неможливо. При цьому просто ігнорується той факт, що закон пов’язує обмежену осудність із наявністю хворобливого розладу психічної діяльності, а як відомо, обмеження або знищення здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними є іманентною ознакою такого розладу. Чи варто після цього окремо доводити, що виявлення таких обставин цілком знаходиться у компетенції психіатра-експерта?

Розповсюдженість такого підходу та його широке запозичення експертною практикою порушує питання про його відповідність основним законодавчим вимогам, що пред’являються до судової експертизи. Передусім йдеться про вимогу відповідності висновку експерта межам його спеціальних знань. Таку вимогу закріплено у ч. 2 ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України. Аналогічні вимоги містить і ч. 1 ст. 53 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України. Крім того, пункт 2 ч. 2 ст. 22 ЦПК України передбачає неможливість участі експерта у розгляді справі, якщо з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

Стаття 149 ЦПК України спеціально регламентує проведення комплексної судової експертизи у цивільному судочинстві. Вказана стаття встановлює, що комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. Варто звернути увагу на те, що йдеться про експертів, які представляють різні напрями однієї галузі знань. Таке формулювання можна застосувати до криміналістичних експертиз, де існує експертна спеціалізація, але його не можна реалізувати в експертизі психіатричній, де не існує окремих експертних спеціальностей.

У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. В той же час ч. 3 ст. 149 ЦПК України визначає, що загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі ж виникнення розбіжностей між експертами висновки оформлюються відповідно до ч. 2 ст. 148 ЦПК. Стаття 148 ЦПК, у свою чергу, регулює проведення комісійної експертизи і вимагає складання експертом, не згодним з висновком іншого експерта, окремого висновку (а не лише заключної частини висновку) з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.

Чинний КПК України не містить норм, які б спеціально регламентували проведення комплексних експертиз. Однак позиція авторів коментарю КПК також зводиться до того, що комплексна експертиза розглядається як варіант комісійної експертизи: загальний висновок комісійної або комплексної експертизи підписують експерти, які брали участь у спільній оцінці усіх досліджень і дійшли згоди. У випадку, якщо згоди між ними не було досягнуто, складається декілька висновків за кількістю точок зору, або один, у якому протокольна частина підписується усіма експертами, а резолютивна — окремими, під відповідними висновками [2, с. 445].

Таким чином, розділення компетенції експертів різних спеціальностей в акті комплексної експертизи може бути реалізоване шляхом наведення окремого висновку в рамках одного акту. Однак, як витікає з ЦПК, а також з позиції коментаторів КПК, окремі висновки можна зробити лише за відсутності згоди між експертами. Між тим є повністю очевидним те, що при проведенні КСППЕ психіатри не можуть погоджуватись або не погоджуватись із висновком психологів, якщо останні не вийшли за межі своєї компетенції та не втрутились у сферу психіатричної діагностики. У такому випадку згода (у вигляді спільних підписів в акті), так само як і незгода (у вигляді окремої думки) неминуче тягне за собою вихід експерта за межі своїх спеціальних знань.

Оцінка практики КСППЕ з точки зору законодавчої вимоги персональної відповідальності експерта за свій висновок також виявляє цілу низку спірних питань. Як відомо, експертом може бути лише фізична особа. Згідно з частиною третьою статті 75 КПК України, експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Стаття 384 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта. У свою чергу, вказівку на відповідальність експерта, в тому числі за завідомо неправдивий висновок, містить ч. 13 ст. 53 ЦПК України.

Яким же чином співвідноситься із цими вимогами практика складання «єдиного» акту КСППЕ і, тим більше, вирішення питань «спільної компетенції»? Цілком очевидним є те, що персональну відповідальність експерта не можна розділити навпіл, — вона або існує повною мірою, або є відсутньою взагалі. Прийняття будь-якого спільного рішення в рамках КСППЕ, таким чином, знеособлює процес формулювання експертних висновків. Подібної позиції дотримуються також М. М. Михеенко та співавт. (1999), вважаючи, що вимога закону про надання експертом висновку від свого імені на основі досліджень, проведених ним відповідно до його спеціальних знань, повністю розповсюджується на осіб, які беруть участь у проведенні комплексної експертизи [5, с. 127].

У зв’язку із широким впровадженням у практику комплексних експертиз вченими-процесуалістами вказувалося на проблему так званого «провідного експерта», який синтезує результати досліджень інших експертів та формулює загальний висновок. Підкреслювалось, що при цьому поза потрібною увагою залишаються принципові положення теорії доказів, що призводе до надання «провідному» експерту певних процесуальних функцій. Однак за жодних умов процесуальні функції провідного експерта не можуть відрізнятись від функцій кожного з членів експертної групи. Будь-яка нерівноправність експертів, надання одному з них обов’язків (та права) давати остаточну оцінку результатам досліджень, проведених іншими експертами, руйнує гарантії об’єктивності та достовірності експертизи, знеособлює процес формування експертних висновків та суперечить законодавчій вимозі персональної відповідальності експерта за висновок, який може надаватися тільки від його імені одноособово або кожним окремо у групі [2, с. 222–223].

З чим же пов’язано те, що, незважаючи на цілком очевидні законодавчі протиріччя, формується досить спірне ставлення до КСППЕ як до особливо достовірної та надійної форми застосування спеціальних знань в галузі судової психіатрії? Експертна практика показує, що джерелом такого ставлення є юристи. Коріння його криється у протиріччі між відсутністю інстанційності у судовій експертизі та необхідністю оцінки судом якості експертного висновку. Перше положення спирається на формальну рівність експертних висновків перед законом при ідентичності об’єктів дослідження. Друге має у своїй основі змістовну ознаку — об’єктивну нерівність експертних висновків за одним і тим же фактом, яка визначається великою кількістю обставин, і рівнем кваліфікації експерта у тому числі [6]. Таке одвічне протиріччя між формою та змістом, за відсутності методики оцінки висновку експерта, породжує «ерзац-підхід». Його суть полягає у визнанні апріорі переваги кожної наступної експертизи перед попередньою у ланцюжку: одноособова експертиза — комісійна — комплексна психолого-психіатрична — комплексна психіатрична із залученням інших спеціалістів, про яких є хоча б згадка у справі. Так само стаціонарна експертиза у свідомості юристів має переваги перед амбулаторною, що зовсім не завжди відповідає дійсності. А якщо є два протилежних експертних висновки — призначається третя експертиза і підсумкове рішення приймається за співпадаючими висновками. Хибність такої практики є очевидною і її негативні наслідки ще очікують наукового аналізу.

У свою чергу в багатьох експертів існує спрощене ставлення до КСППЕ, як до консиліуму лікарів різних спеціальностей. При цьому, однак, ігнорується процесуальна природа будь-якого експертного дослідження, яке хоча б з цієї причини не можна порівнювати із загальномедичною практикою.

Вже звичним аргументом є уява про надзвичайну близькість та взаємне перекриття психіатрії та психології. Дійсно, в літературі нерідко зустрічаються твердження про наявність у цих двох наук зон взаємного перекриття та про те, що сучасний стан цих наук характеризується взаємопроникненням та постійним науковим обміном між ними.

Однак необхідно зауважити, що у судовій експертизі йдеться не про предмет базових наук (психіатрії та психології), а про похідні від них, прикладні експертні галузі — судову психіатрію та судову психологію. Набуті базовими науками знання стають надбанням відповідних експертних спеціальностей не автоматично, а шляхом тривалого випробування експертною та правозастосовною практикою. При цьому від кожного наукового знання (теорій, гіпотез тощо) вимагається обов’язкова відтворюваність у експертній практиці. Більш того, оцінка будь-якого явища з позиції певної експертної дисципліни є можливою лише за умови чіткого та однозначного його відношення до предметної області цієї експертної галузі. Таким чином, з точки зору судової експертології, у судової психології та судової психіатрії не існує будь-яких зон співпадіння (навіть часткового) сфер компетенції. І якщо можна говорити про наявність у базових наук якихось точок дотику, відмінність двох похідних від них експертних галузей є цілком абсолютною.

Не сприяє формуванню коректної експертної практики і ставлення до КСППЕ з боку судово-слідчих органів, часто зверхнє та невимогливе. Наявність у одному акті психіатричних та психологічних висновків з більшою ймовірністю «усуває» можливі суперечності при вивченні акту юристом та створює ілюзію спільності завдань, що вирішуються судовою психіатрією та судовою психологією. Так, наприклад, не спеціалісту може здатись суперечливим та взаємовиключним зазначення психіатрів про відсутність психічних розладів (та висновок про осудність) при одночасному висновку психологів про наявність у підекспертного відставання у психічному розвитку, не пов’язаного із психічним розладом (із нехворобливим порушенням здатності до усвідомлення своїх дій та керівництва ними).

Певну плутанину вносить також однакова стилізація висновків психіатрів та психологів, коли в обох випадках йдеться про наявність (або міру зниження) здатності підекспертного усвідомлювати свої дії та керувати ними. В той же час, як справедливо зазначав С. Шишков, питання про здатність особи до усвідомлено-вольової поведінки є неправомірним, якщо воне адресоване одночасно до психіатра та психолога. Поставлене у такому абстрактному, недиференційованому вигляді, без зазначення можливої причини зниження або втрати такої здатності (хворобливі розлади, нехворобливі відхилення) саме питання стає безпредметним. Експерти, що зобов’язані залишатися у межах своєї компетенції, тобто в рамках психіатрії або психології, нездатні дати на нього відповідь «взагалі», безвідносно до конкретного стану психічного здоров’я підекспертного [10].

Якщо КСППЕ вимагає участі експертів двох спеціальностей у спільному обговоренні результатів дослідження, і в той же час експерти повинні дотримуватись меж своєї компетенції, виникає питання: що ж саме експерти мають обговорювати при комісійному засіданні? Проведені дослідження та їх результати? Або, може, коригувати думки один одного? Як саме має здійснюватись процес наради експертів двох різних спеціальностей? Очевидно, мається на увазі можливість використання психіатром своїх базових знань в галузі психології та навпаки, що передбачає певну «розширену» підготовку зазначених спеціалістів [4]. Однак слід зазначити, що знання психолога в галузі психіатрії, навіть незважаючи на досвід роботи у судово-психіатричній установі, завжди будуть неповними, адже є суттєві відмінності у базовій освіті, післядипломній підготовці, спеціалізації тощо. А той рівень «суміжної» психіатричної підготовки, яким би він не був, не буде відповідати характеру спеціальних знань, що вимагаються від експерта. І якщо ми визнаємо, що судова психологія та судова психіатрія є самостійними галузями судової експертизи, то де ж саме має знаходитись зона «спільної компетенції»? Відповідь на це питання є відсутньою. Суворо кажучи, спроби визначитися із зоною «спільної компетенції» вже робилися, однак не дивно, що вони вирішувались шляхом атеоретичного, механічного накопичення певних поєднань психопатологічних, ситуаційних та особистісних факторів, які пропонувалось оцінювати одночасно психологам та психіатрам [1, 3, 8], за повної відсутності методологічного супроводу.

Ситуація, що склалася з КСППЕ, не є випадковою і має певне історичне та методологічне коріння. Не є таємницею те, що судово-психологічна експертиза зі своїм вкрай слабо розробленим методичним апаратом та через відносну «молодість», як галузь судової експертизи, шляхом «комплексування» із судово-психіатричною експертизою суттєво підвищує свій авторитет. Крім того, питання, які вирішуються експертами-психологами, часто не мають чітких юридичних наслідків і (за винятком діагностики афекту, що само собою є досить спірним) надають суду лише дані для індивідуалізації покарання.

Ми торкнулися лише зовнішньої сторони проведення КСППЕ, питань, які лежать на поверхні проблеми. І вже це показує наявність численних дискусійних аспектів реалізації цього інституту — від формальних, «технічних» (що стосуються оформлення висновку), до принципових (наукових та методичних), які обумовлені неправильним уявленням про предмет двох експертних галузей. Відповіді на них може дати методологічний аналіз проблеми, який спирається на принципові відмінності у можливості комплексування різних спеціальних знань в залежності від природи слідів-відображень, що підлягають дослідженню (сліди-зміни, позначення та прояви) та їх різних поєднань [7].

Поки ж проведений аналіз законодавства, наукової літератури та експертної практики дозволяє зробити наступні висновки.

  1. Експертний смисл КСППЕ полягає виключно у механічній сумі судово-психіатричної та судово-психологічної експертизи, які проводяться одночасно та в одній експертній установі. Надати судово-слідчим органам достовірні та доказові дані, які було б неможливо отримати шляхом роздільного проведення цих двох експертиз, КСППЕ нездатна.
  2. Існуюча практика складання висновків КСППЕ із спільними підписами психіатрів та психологів (часто незалежно від наявності умовних питань «спільної компетенції»), не відповідає як науковим уявленням про предмет експертних дисциплін, так і законодавству. При цьому змішуються поняття «експерт», «спеціаліст» та «консультант».
  3. Порушення меж компетенції експертів та нівелювання особистої відповідальності експертів за свій висновок позбавляє акт КСППЕ доказової сили та може бути підґрунтям для різноманітних варіантів недобросовісного використання такого «комплексування».
  4. При складанні висновку КСППЕ найбільш адекватною уявляється модель «один акт — два висновки», коли дослідницькі, мотивувальні та заключні частини акту складаються та підписуються психологами та психіатрами повністю окремо.

Уявляється, що вдосконалення комплексної психіатричної експертизи відбуватиметься не шляхом її екстенсивного розширення із залученням дедалі більшої кількості медичних спеціальностей, а передусім за рахунок наукової розробки методологічних принципів та адекватних методичних підходів, впорядкування практики та дотримання базових законодавчих вимог, що пред’являються до судової експертизи.

Література

  1. Дмитриева Т. Б., Сафуанов Ф. С. Критерии ограниченной способности к осознанию и регуляции криминально-агрессивных действий обвиняемых (по материалам комплексной судебной психолого-психиатрической экспертизы) // Российский психиатрический журнал. — 2001. — № 3. — С. 48–57.
  2. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. — Вид. 2-е, перероб. та доп.: У 2 ч. — Київ: Форум, 2004. — Ч. 1. — 492 с.
  3. Кудрявцев И. А. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза (КСППЭ) на современном этапе развития: достижения, проблемы, перспективы // Российский психиатрический журнал. — 2002. — № 3. — С. 9–18.
  4. Кудрявцев И. А. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза (научно-практическое руководство). — М.: МГУ, 1999. — 497 с.
  5. Михеєнко М. М., Шибко В. П., Дубинський А. Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Відп. ред. В. Ф. Бойко, В. Г. Гончаренко. — 2-е вид. — Київ: Юрінком Інтер, 1999. — 624 с.
  6. Первомайский В. Б. Субъект судебно-психиатрической экспертизы и проблема расхождения экспертных выводов // Журнал психиатрии и медицинской психологии. — 2004. — № 4. — С. 35–42.
  7. Первомайский В. Б. К теории судебной психономики // Первомайский В. Б., Илейко В. Р. Судебно-психиатрическая экспертиза: от теории к практике. — Киев: КИТ, 2006. — С. 8–23.
  8. Сафуанов Ф. С. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза обвиняемых в криминально-агрессивных действиях: диагностические и экспертные оценки. Аналитический обзор. — М., 2003. — 64 с.
  9. Сафуанов Ф. С. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе: Научно-практическое пособие. — М.: Гардарика: Смысл, 1998. — 192 с.
  10. Шишков С. Понятия «вменяемость» и «невменяемость» в следственной, судебной и экспертной практике // Законность. — 2001. — № 2. — С. 25–29.

    Примітка

  1. Дані галузевих статистичних звітних форм № 38–здоров за 2004–2005 рр.

Адреса для листування:
editor@psychiatry.ua

Консультації з питань судово-психіатричної експертизи
Висновки фахівця з судової психіатрії у кримінальних та цивільних справах


© «Новости украинской психиатрии», 2006
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211