НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

ПРОБЛЕМИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА ЗЛОЧИНИ, ВЧИНЕНІ НЕПОВНОЛІТНІМИ З ПСИХІЧНИМИ АНОМАЛІЯМИ

В. В. Голіна, В. П. Ємельянов, П. Т. Петрюк

* Публікується за виданням:
Голіна В. В., Ємельянов В. П., Петрюк П. Т. Проблеми призначення покарання за злочини, вчинені неповнолітніми з психічними аномаліями // Держава та регіони. — 2005. — № 1. — С. 84–90.

Сучасний стан становлення України як правової держави характеризується спрямованістю держави на забезпечення прав і свобод людини, вільний і всебічний розвиток її особистості, а також виховання людини в дусі поваги до національних традицій та законодавства України. Особлива увага приділяється забезпеченню гармонійного розвитку дітей та підлітків, бо давно відома певна залежність злочинності в цілому від злочинності неповнолітніх, яка на сьогодні набула загрозливого розмаху.

Так, за даними статистики, опублікованими Верховним Судом України, спостерігається постійна тенденція до збільшення серед засуджених неповнолітніх осіб. Якщо у 1992 році було засуджено 11 625 неповнолітніх осіб [10, с. 15–16], то у 2004 році — 21 800 [2, с. 28].

При цьому підліткова злочинність постійно молодшає, тобто постійно зростає як загальна кількість, так і питома вага неповнолітніх підлітків, які вчинили злочини у віці 14–15 років. За даними статистики Верховного Суду України, якщо у 1992 році серед засуджених неповнолітніх доля неповнолітніх у віці 14–15 років становила 16,6% [10, с. 16], то у 2004 році — 29,7% [2, с. 28].

Водночас в Україні існує ще одна негативна тенденція — тенденція до зростання кількості психічно хворих осіб та осіб з психічними аномаліями. Проведені останнім часом дослідження свідчать про те, що у цьому випадку уразливим контингентом в Україні в першу чергу є, зокрема, підлітки [6, с. 74], а також про суттєвий зв’язок насильницької злочинності з їх психічними аномаліями в межах осудності, які є її умовами, хоча не завжди безпосередніми [11, с. 5].

Слід відмітити, що показник захворюваності на психічні розлади в Україні в 2002 році становив 24,9 на 10 тис. населення, в 2004 році — відповідно 24,3 на 10 тис. населення, а по Харківській області в 2002 році — 14,8 на 10 тис. населення і в 2004 році — 16,2 на 10 тис. населення. Необхідно також підкреслити, що за вказаний порівняльний період значно зросла в згаданій області захворюваність дітей на порушення психологічного розвитку, поведінкові і емоційні розлади, що розпочинаються звичайно в дитячому та підлітковому віці — від 98,1 до 124,4 на 10 тис. населення відповідного віку (за даними статвідділу Харківського обласного психоневрологічного диспансеру).

Звідси стає очевидним, що особливу небезпечність для суспільного розвитку представляє собою злиття цих двох негативних тенденцій та існування такої категорії злочинності як злочинність неповнолітніх з психічними аномаліями. Тому перед науковцями постають завдання обміркувати усі нові аспекти проблеми, провести дослідження з метою встановлення кримінологічних характеристик злочинності неповнолітніх з психічними аномаліями, попередження цієї злочинності та розроблення підходів відносно призначення адекватного покарання неповнолітнім особам, які вчинили злочин у стані осудності, але виявляють при цьому ті або інші психічні аномалії.

Необхідність проведення досліджень злочинності неповнолітніх з психічними аномаліями обумовлена і тим, що з 1.01.1999 року згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8.10.1998 року № 297 «Про перехід органів і закладів охорони здоров’я України на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я десятого перегляду» (МКХ-10) був здійснений перехід і на нову класифікацію психічних та поведінкових розладів [5], а також тим, що новий Кримінальний кодекс України, прийнятий 5 квітня 2001 року, передбачив норму про обмежену осудність і кримінальну відповідальність осіб із психічними розладами, що не виключають осудності (ст. 20 КК).

Незважаючи на очевидну наукову і практичну значущість проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх з психічними аномаліями, ця проблема поки ще залишається поза увагою науковців. Останні комплексні дослідження цієї проблеми були здійсненими у колишньому СРСР 25 років тому назад і переважно за російськими матеріалами [3, 4]. Відсутність наукових розробок неминуче породжує суперечну судово-слідчу і медичну практику, а також неефективність попереджувальних заходів.

З метою постановки проблеми та отримання відповідних (хоча б попередніх) даних, нами було проведено суцільне дослідження матеріалів судово-психіатричних експертиз, проведених у 18-му відділенні Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні № 3 (колишня Харківська міська клінічна психіатрична лікарня № 15) відносно неповнолітніх у 2002–2004 роках.

В цілому за ці роки було проведено відносно неповнолітніх, що обвинувачувались у скоєнні злочинів, 378 експертиз. З цього числа неповнолітніх 238 (63%) були мешканцями м. Харкова і 140 (37%) — мешканцями Харківської області. При цьому, як це не парадоксально, але на фоні двох зазначених раніше негативних тенденцій, спостерігається стійка тенденція до зменшення експертиз, які проведені відносно неповнолітніх, та їх долі у загальній кількості підекспертних, число яких також постійно зменшується. Якщо у 2002 році було проведено 2011 експертиз, у тому числі відносно неповнолітніх обвинувачуваних — 145 (що становить 7,2%), то у 2003 році ці показники відповідно 1969 та 128 (6,5%), а у 2004 році — 1765 та 105 (5,9%).

За результатами експертиз (див. табл. 1) також мають місце стійкі тенденції: постійно зростає кількість та питома вага неповнолітніх, які визнаються здоровими і такими, що не мають аномалій, та зменшується кількість та питома вага неповнолітніх з психічними аномаліями, що не виключають осудності, при чому це в однаковій мірі характерно як для м. Харкова, так і для Харківської області. В цілому ж спостерігається така картина: із загального числа неповнолітніх, яким проводилась судово-психіатрична експертиза у зв’язку зі скоєнням злочину, визнано психічно здоровими і такими, що не мають аномалій: в 2002 році — 27 (18,6%), в 2003 році — 41 (32,0%), в 2004 році — 50 (47,6%); визнано такими, що виявляють психічні аномалії, які не виключають осудності, в 2002 році — 117 (80,7%), 2003 році — 84 (65,6%), в 2004 році — 53 (50,5%); інших визнано неосудними.

Таблиця 1

Розподіл неповнолітніх за результатами судово-психіатричних експертиз

Результати експертиз 2002 2003 2004 В цілому за 3 роки
Всього У тому числі Всього У тому числі Всього У тому числі Всього У тому числі
м. Харків Харківська область м. Харків Харківська область м. Харків Харківська область м. Харків Харківська область
Неосудний 1
(0,7%)
1
(1,1%)
3
(2,4%)
2
(2,5%)
1
(2,1%)
2
(1,9%)
1
(1,6%)
1
(2,4%)
6
(1,6%)
4
(1,7%)
2
(1,4%)
Здоровий, осудний

  у тому числі:
27
(18,6%)
18
(19,4%)
9
(17,3%)
41
(32,0%)
29
(35,8%)
12
(25,5%)
50
(47,6%)
30
(46,9%)
20
(48,8%)
118
(31,2%)
77
(32,3%)
41
(29,3%)
 • з акцентуацією рис характеру 11
(7,6%)
9
(9,7%)
2
(3,8%)
17
(13,3%)
12
(14,8%)
5
(10,6%)
18
(17,1%)
11
(17,2%)
7
(17,0%)
46
(12,2%)
32
(13,4%)
14
(10,0%)
З психічними аномаліями, що не виключають осудності

  у тому числі:
117
(80,7%)
74
(79,5%)
43
(82,7%)
84
(65,6%)
50
(61,7%)
34
(72,4%)
53
50,5
33
(51,5%)
20
(48,8%)
254
(67,2%)
157
(66,0%)
97
(69,3%)
 • обмежено осудний 2
(1,4%)
2
(2,2%)
2
(0,5%)
2
(0,8%)
 • осудний 115
(79,3%)
72
(77,3%)
43
(82,7%)
84
(65,6%)
50
(61,7%)
34
(72,4%)
53
(50,5%)
33
(51,5%)
20
(48,8%)
252
(66,7%)
155
(65,2%)
97
(69,3%)
Всього 145
(100%)
93
(100%)
52
(100%)
128
(100%)
81
(100%)
47
(100%)
105
(100%)
64
(100%)
41
(100%)
378
(100%)
238
(100%)
140
(100%)

Виявлені в ході дослідження тенденції скоріше свідчать не про зменшення розмаху злочинності неповнолітніх з психічними аномаліями, а про збільшення її латентності та про ті труднощі, з якими стикаються судово-слідчі органи та психіатри у зв’язку з раніше зазначеними змінами у кримінальному законодавстві та процесом імплементації міжнародних стандартів.

Однією з таких труднощів в першу чергу є те, що при наявності у КК України норми про обмежену осудність поки ще не відпрацьовано науковцями і практиками критеріїв обмеженої осудності. Ця обставина і призводить до того, що вкрай рідко неповнолітні з психічними аномаліями визнаються обмежено осудними. За нашими даними, всього лише в двох актах судово-психіатричних експертиз в 2002 році було зроблено висновок, що особа не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії. При чому обидва акти були у відношенні однієї і тієї ж особи 14-річного віку, яка виявляла легку розумову відсталість (олігофренію у формі помірної дебільності) і ці злочини скоїла протягом 2002 року у м. Харкові.

У відношенні інших 252 (99,2%) неповнолітніх з психічними аномаліями був зроблений висновок про те, що ці особи могли усвідомлювати свої дії і керувати ними.

У цьому зв’язку виникає питання про те, яким повинно бути до цих осіб ставлення суду в момент призначення покарання.

У відношенні обмежено осудних в ч. 2 ст. 20 КК України прямо вказується, що визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

У відношенні ж осудних, але з психічними аномаліями, діють загальні правила призначення покарання неповнолітнім. Згідно ч. 1 ст. 103 КК України, при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65–67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Однією з особливостей особи неповнолітнього є наявність у нього психічної аномалії в межах осудності, і суди завжди враховували її як обставину, що пом’якшує покарання, коли в якості таких аномалій вказувались розумова відсталість (олігофренія), психопатія (патохарактерологічний розвиток особистості), епілепсія, наслідки органічного ураження головного мозку, наслідки черепно-мозкової травми.

Проте з приєднанням України до МКХ-10 врахування вищенаведеного стало проблематичним, оскільки судам вельми складно орієнтуватися у новій класифікації психічних та поведінкових розладів.

За даними нашого дослідження (див. табл. 2), розподіл неповнолітніх за видами встановлених у них у відповідності до МКХ-10 аномалій виглядає так: несоціалізований розлад поведінки — 80 (31,5%), соціалізований розлад поведінки — 10 (3,9%), органічний розлад особистості — 46 (18,1%), дисоціальний розлад особистості — 19 (7,5%), синдром залежності від психоактивних речовин — 2 (0,8%), легка розумова відсталість — 97 (38,2%). При цьому з роками проявляє себе тенденція до росту кількості і питомої ваги серед підекспертних неповнолітніх тих осіб, у яких встановлено несоціалізований чи соціалізований розлад поведінки або дисоціальний розлад особистості при одночасному зменшенні кількості та питомої ваги осіб з іншими видами аномалій.

Таблиця 2

Розподіл неповнолітніх за видами аномалій, що не виключають осудності

Види аномалій 2002 2003 2004 В цілому за 3 роки
Всього У тому числі Всього У тому числі Всього У тому числі Всього У тому числі
м. Харків Харківська область м. Харків Харківська область м. Харків Харківська область м. Харків Харківська область
Несоціалізований розлад поведінки 37
(31,6%)
28
(37,8%)
9
(20,9%)
25

(29,8%)

18
(36,0%)
7
(20,6%)
18
(34,0%)
14
(42,4%)
4
(20,0%)
80
(31,5%)
60
(38,2%)
20
(20,6%)
Соціалізований розлад поведінки 1
(1,2%)
1
(2,0%)
9
(17,0%)
7
(21,2%)
2
(10,0%)
10
(3,9%)
8
(5,1%)
2
(2,1%)
Органічний розлад особистості 26
(22,2%)
22
(29,7%)
4
(9,3%)
17
(20,2%)
13
(26,0%)
4
(11,8%)
3
(5,7%)
3
(9,1%)
46
(18,1%)
38
(24,2%)
8
(8,2%)
Дисоціальний розлад особистості 5
(4,3%)
3
(4,1%)
2
(4,7%)
7
(8,3%)
4
(8,0%)
3
(8,8%)
7
(13,2%)
5
(15,2%)
2
(10,0%)
19
(7,5%)
12
(7,6%)
7
(7,2%)
Синдром залежності від психоактивних речовин 2
(1,7%)
2
(2,7%)
2
(0,8%)
2
(1,3%)
Легка розумова відсталість

  в тому числі:
47
(40,2%)
19
(25,7%)
28
(65,1%)
34
(40,5%)
14
(28,0%)
20
(58,8%)
16
(30,1%)
4
(12,1%)
12
(60,0%)
97
(38,2%)
37
(23,6%)
60
(69,1%)
 • з розладом поведінки 34
(29,1%)
14
(18,9%)
20
(46,5%)
24
(28,6%)
14
(28,0%)
10
(29,4%)
14
(26,4%)
4
(12,1%)
10
(50,0%)
72
(28,3%)
32
(20,4%)
40
(41,2%)
Всього 117
(100%)
74
(100%)
43
(100%)
84
(100%)
50
(100%)
34
(100%)
53
(100%)
33
(100%)
20
(100%)
254
(100%)
157
(100%)
97
(100%)

Проте, із усіх вказаних аномалій судам здавна знайомі (і в них вже випрацювалась практика призначення покарання особам з такими аномаліями) лише легка розумова відсталість, синдром залежності від психоактивних речовин та органічний розлад особистості, який є різновидом розладу особистості і поведінки внаслідок хвороби, ушкодження та дисфункції головного мозку, інші ж аномалії представляються зовсім новими і не дають ніяких орієнтирів відносно того, як слід поступати судам при призначенні покарання неповнолітнім з такими видами аномалій. Не вносять тут ясності також клінічні описування та вказівки про діагностику психічних та поведінкових розладів, надані відповідно з МКХ-10, котрі не несуть в собі теоретичного смислу і не претендують на всеоб’ємне визначення сучасного стану знань про психічні розлади. Вони представляють собою просто групи симптомів та коментарів, відносно яких більше число радників і консультантів в багатьох країнах світу договорились як про прийняту основу визначення меж категорій і класифікації психічних розладів. «Договірний» принцип (або принцип класифікаційного консенсусу) визначає відсутність строгих логічних підходів при наповненні МКХ-10 діагностичними рубриками. На сучасному етапі розвитку психіатрії досягнення між різними психіатричними школами реалізуються шляхом проголошення атеоретичного, прагматичного підходу до проблем систематики, тимчасової відмови від урахування етіопатогенетичних факторів, що веде від нозологічних принципів класифікації та створює певні діагностичні та експертні проблеми і відображає складні перетворюючі процеси в сучасній клінічній психіатрії, яка вступила в «постнозологічний період свого розвитку» [1, 7, 9].

Описання несоціалізованого і соціалізованого розладу поведінки надані в рубриці F9 «Поведінкові та емоційні розлади, які починаються зазвичай у дитячому або підлітковому віці», наступним чином:

F91.1. Несоціалізований розлад поведінки

Цей тип розладу поведінки характеризується сполученням завзятої дисоціальної або агресивної поведінки зі значним загальним порушенням взаємовідносин дитини з іншими дітьми.

Діагностичні вказівки

Відсутність ефективної інтеграції в групі однолітків складає ключову відмінність від «соціалізованих» порушень поведінки, і це є найбільш важлива відмінність. Про порушені взаємовідносини з однолітками свідчать головним чином ізолювання від них та/або їх відторгнення або непопулярність у інших дітей, відсутність близьких друзів або постійних взаємних зв’язків з іншими дітьми в тій самій віковій групі. У зв’язках з дорослими є тенденція до прояву незгоди, жорстокості та обурення; однак можуть з’являтись і добрі взаємовідносини з дорослими і якщо таке стається, це не виключає діагноз. Часто, але не завжди, відмічаються супровідні емоційні розлади.

Характерно (але не обов’язково), що порушник самотній. Типова поведінка включає до себе хуліганство, непомірну забіякуватість і (у більш старших дітей) вимагання або напад із застосуванням насильства; надмірна неслухняність, грубість, індивідуалізм і опір авторитетам; тяжкі спалахи гніву і неконтрольованої ярості, руйнування майна, підпали і жорсткість до інших дітей та тварин. Проте деякі самотні діти можуть, проте, залучатись до групи правопорушників; тому при встановленні діагнозу характер дії менш важливий, ніж якість особистих взаємовідносин.

Звичайно розлад виявляється у різних ситуаціях, але може бути більш очевидним у школі; сумісною з діагнозом є ситуаційна специфічність до іншого, ніж дім, місцезнаходження [5, с. 237–238].

F91.2. Соціалізований розлад поведінки

Ця категорія застосовується до розладів поведінки, які включають стійку дисоціальну або агресивну поведінку та виникаючу у дітей, звичайно добре інтегрованих у групі однолітків.

Діагностичні вказівки

Ключовою диференційною ознакою є наявність адекватних, тривалих взаємовідносин з однолітками приблизно того ж віку. Часто, але не завжди група однолітків складається із неповнолітніх, втягнених до демонстративної або дисоціальної активності (у якій соціально неприпустима поведінка дитини може схвалюватись групою ровесників та регулюватись субкультурою, до якої він належить). Однак це не є необхідною вимогою для встановлення діагнозу; дитина може складати частину неделінквентної групи ровесників зі своєю власною делінквентною поведінкою за її межами.

Є тенденція до поганих взаємовідносин з тими дорослими, які відносяться до представників влади, але з деякими дорослими можуть бути добрі взаємозв’язки. Емоційні розлади звичайно мінімальні. Порушення поведінки можуть включати або не включати сімейну сторону, але якщо вони обмежені домом, то це не виключає діагнозу. Часто розлад найбільше помітно за межами сім’ї та специфічність прояву розладу в обстановці школи (або інших не сімейних умовах) сумісна з діагнозом [5, с. 238].

Клінічне описання та діагностика дисоціального розладу особистості (F60.2) дається у підрубриці F60 «Специфічні розлади особистості», загальними для яких вказуються наступні ознаки: «Специфічний розлад особистості — це тяжке порушення характерологічної конституції та поведінкових тенденцій індивідуума, яке втягує зазвичай декілька сфер особистості та майже завжди супроводжується особистісною та соціальною дезінтеграцією. Особистісний розлад виникає звичайно в пізньому дитинстві або підлітковому віці та продовжує проявлятися у періоді зрілості. Тому діагноз особистісного розладу навряд чи адекватний до 16–17-річного віку» [5, с. 180].

Характеристика власне дисоціального розладу особистості дається наступним чином:

F60.2. Дисоціальний розлад особистості

Особистісний розлад, звичайно звертає на себе увагу грубою невідповідністю між поведінкою та пануючими соціальними нормами, які характеризуються наступним:

а) безсердечна байдужість до почуттів інших;
б) груба та стійка позиція безвідповідальності та зневаги соціальними правилами і обов’язками;
в) неспроможність підтримувати взаємовідносини при відсутності ускладнень в їх становленні;
г) вкрай низька толерантність до фрустрацій, а також низький поріг ступеню агресії, включаючи насильство;
ґ) неспроможність відчувати почуття провини та отримувати вигоду з життєвого досвіду, особливо покарання;
д) виразна схильність обвинувачувати оточуючих або висувати пристойні пояснення своїй поведінці, яке призводить суб’єкта до конфлікту з суспільством.

В якості додаткової ознаки може мати місце постійна дратівливість. У дитячому та підлітковому віці підтвердженням діагнозу може слугувати розлад поведінки, хоча воно і не обов’язкове [5, с. 182]. Більш детально перераховані розлади описані в керівництві Ю. В. Попова та В. Д. Вида, але вони носять виражений соціальний характер прояву [8].

Як видно, у всіх трьох клінічних описах і діагностичних вказівках мова йде про той чи інший ступінь дисоціальної активності, дисоціальної поведінки, яка не відповідає пануючим у суспільстві соціальним нормам. При цьому відмежування цих аномалій одна від іншої здійснено не по суто медичним параметрам, а за соціальними ознаками. Несоціалізований розлад поведінки від соціалізованого розладу відрізняється лише поганою чи доброю інтеграцією неповнолітнього в групі однолітків, а дисоціальний розлад особистості — це взагалі може бути той же розлад поведінки, тільки декілька інтенсивніший і в більш пізньому віці. Це знаходить своє відображення і в практиці проведення судово-психіатричних експертиз.

За даними нашого дослідження (див. табл. 3), однозначно простежується чіткий прямий зв’язок між віком і видом встановленої психічної аномалії. Зокрема, що стосується таких аномалій, як несоціалізований розлад поведінки, соціалізований розлад поведінки та дисоціальний розлад особистості, то кількість осіб та їх питома вага зі збільшенням віку зменшується у перших двох випадках і збільшується в останньому випадку, як у загальній кількості неповнолітніх із психічними аномаліями, так і в загальній кількості неповнолітніх із даними видами аномалій.

Таблиця 3

Розподіл неповнолітніх за віком та видами аномалій, що не виключають осудності в цілому за 2002–2004 роки

Види аномалій 14 років 15 років 16 років 17 років В цілому по рокам
Всього У тому числі Всього У тому числі Всього У тому числі Всього У тому числі Всього У тому числі
м. Харків Харківська область м. Харків Харківська область м. Харків Харківська область м. Харків Харківська область м. Харків Харківська область
Несоціалізований розлад поведінки 45
(54,2%)
35
(64,8%)
10
(34,5%)
22
(40,8%)
16
(47,0%)
6
(30,0%)
8
(13,56%)
5
(14,7%)
3
(12,0%)
5
(8,7%)
4
(11,5%)
1
(4,3%)
80
(31,5%)
60
(38,2%)
20
(20,6%)
Соціалізований розлад поведінки 8
(9,7%)
6
(11,1%)
2
(6,9%)
2
(3,7%)
2
(5,9%)
10
(3,9%)
8
(5,1%)
2
(2,1%)
Органічний розлад особистості 6
(7,2%)
3
(5,6%)
3
(10,3%)
9
(16,7%)
6
(17,6%)
3
(15,0%)
14
(23,8%)
13
(38,3%)
1
(4,0%)
17
(29,3%)
16
(45,7%)
1
(4,3%)
46
(18,1%)
38
(24,2%)
8
(8,2%)
Дисоціальний розлад особистості 1
(1,2%)
1
(1,8%)
1
(1,8%)
1
(3,0%)
7
(11,9%)
6
(17,6%)
1
(4,0%)
10
(17,2%)
4
(11,5%)
6
(26,2%)
19
(7,5%)
12
(7,6%)
7
(7,2%)
Синдром залежності від психоактивних речовин 1
(1,8%)
1
(3,0%)
1
(1,7%)
1
(2,7%)
2
(0,8%)
2
(1,3%)
Легка розумова відсталість

  в тому числі:
23
(27,7%)
9
(16,7%)
14
(48,3%)
19
(35,2%)
8
(23,5%)
11
(55,0%)
30
(50,8%)
10
(29,4%)
20
(80,0%)
25
(43,1%)
10
(28,6%)
15
(62,5%)
97
(38,2%)
37
(23,6%)
60
(69,1%)
 • з розладом поведінки 12
(14,5%)
6
(11,1%)
6
(20,6%)
15
(27,8%)
8
(23,5%)
7
(35,0%)
25
(42,4%)
9
(26,5%)
16
(64,0%)
20
(34,5%)
9
(25,7%)
11
(47,8%)
72
(28,3%)
32
(20,4%)
40
(41,2%)
Всього 83
(100%)
54
(100%)
29
(100%)
54
(100%)
34
(100%)
20
(100%)
59
(100%)
34
(100%)
25
(100%)
58
(100%)
35
(100%)
23
(100%)
254
(100%)
157
(100%)
97
(100%)

Так, із 80 неповнолітніх, яким був у процесі судово-психіатричної експертизи встановлений діагноз «несоціалізований розлад поведінки», на момент скоєння злочину були у віці: 14 років — 45 (56,3%), 15 років — 22 (27,5%), 16 років — 8 (10,0%), 17 років — 5 (6,2%), тобто на вікову категорію 14–15 років приходиться 83,8%, 16–17 років — 16,2%; із 10 неповнолітніх з діагнозом «соціалізований розлад поведінки» на момент скоєння злочину усі знаходилися у віковій категорії 14–15 років, при цьому у віці 14 років — 8 (80,0%), 15 років — 2 (20,0%); з 19 неповнолітніх з діагнозом «дисоціальний розлад особистості», навпаки на момент вчинення злочину були у віковій категорії 14–15 років — 2 (10,5%), 16–17 років — 17 (89,5%), при цьому у віці 16 років — 7 (36,8%), 17 років — 10 (52,7%).

Але якщо неповнолітній вік суд на загальних підставах у порядку п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України визнає обставиною, яка пом’якшує покарання, тоді як ставитися до факту встановлення несоціалізованого розладу поведінки, соціалізованого розладу поведінки або дисоціального розладу особистості — проблема вельми складна, оскільки клінічні описування та вказівки з діагностики цих аномалій у найменшому ступені говорять про те, що особи з такою поведінкою потребують вибачливості та пом’якшення покарання, а навпаки свідчать про те, що ці особи завзято не бажають дотримуватись соціальних норм та становитись на шлях виправлення, але це характеризує їх виключно з негативного боку. До того ж негативна характеристика неповнолітніх з такими аномаліями не рідко об’єктивно підтверджується і іншими матеріалами кримінальної справи. Так, із числа неповнолітніх, у яких було встановлено несоціалізований розлад поведінки, погано навчались, порушували дисципліну, пропускали заняття — 74 (92,5%), раніше судимі — 9 (12,5%), не судимі, але знаходилися на обліку в міліції за різні правопорушення — 36 (45,0%). З числа неповнолітніх, у яких було встановлено соціалізований розлад поведінки, погано навчались, порушували дисципліну, пропускали заняття — 10 (100,0%), судимих немає, не судимі, але знаходились на обліку в міліції — 2 (20%). З числа неповнолітніх, в яких було встановлено дисоціальний розлад особистості, погано навчались, порушували дисципліну, пропускали заняття — 18 (94,3%), раніше судимі — 5 (26,3%), не судимі, але знаходились на обліку в міліції — 6 (31,6%).

В той же час проведеним нами дослідженням було встановлено, що багато з цих неповнолітніх раніше перебували на обліку у психіатра з традиційними і добре знайомими судово-слідчим органам діагнозами: розумова відсталість (олігофренія), психопатія (патохарактерологічний розвиток особистості), епілепсія, наслідки ураження головного мозку, наслідки черепно-мозкової травми. Серед неповнолітніх з діагнозом «несоціалізований розлад поведінки» таких було 47 (58,7%), з діагнозом «соціалізований розлад поведінки» — 8 (80,0%), з діагнозом «дисоціальний розлад особистості» — 16 (81,4%). І про це прямо вказувалося в актах судово-психіатричних експертиз, що, в совою чергу, може слугувати обставиною, яка пом’якшує покарання.

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що ситуація, що склалася відносно призначення покарання неповнолітнім з психічними аномаліями, потребує фундаментальних комплексних досліджень і вироблення спільними зусиллями юристів і психіатрів критеріїв обмеженої осудності, а також єдиної стратегії в призначенні покарання незалежно від виду аномалії і доведення її до практичних працівників суду, прокуратури та слідства.

Література

  1. Абрамов В. А. МКБ-10: диагностика психических расстройств (теория и методические основы обучения). — Донецк: УкрНТЭК, 2000. — 110 с.
  2. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 5. — С. 23–34.
  3. Белокобыльская Т. К., Голумб Ц. А. Несовершеннолетние преступники с психическими аномалиями и проблемы ранней профилактики преступности несовершеннолетних // Вестник Московского университета. Серия 11 «Право». — 1980. — № 2. — С. 74–82.
  4. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями. — Саратов: Саратовский университет, 1980. — 96 с.
  5. Классификация психических и поведенческих расстройств: клинические описания и указания по диагностике / Пер. под ред. Ю. Л. Нуллера, С. Ю. Циркина. — Киев: Факт, 1999. — 272 с.
  6. Лень В. Психічне здоров’я населення України — одне з першочергових завдань держави // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2004. — № 8. — С. 70–79.
  7. Морозов П. В. Клинико-биологическое международное исследование проблемы классификации психических заболеваний. — Автореф. дис. … д-ра мед. наук. — М., 1991.
  8. Попов Ю. В., Вид В. Д. Современная клиническая психиатрия. — М.: Экспертное бюро-М, 1997. — 496 с.
  9. Руководство по использованию классификации психических и поведенческих расстройств в клинической практике / Под общ. ред. В. А. Абрамова. — Донецк: КИТИС, 2000. — 346 с.
  10. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність // Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 4. — С. 12–35.
  11. Ходимчук О. О. Насильницька злочинність осіб з психічними аномаліями та її запобігання. — Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. — Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 2005. — 18 с.

Консультації з питань судово-психіатричної експертизи
Висновки фахівця з судової психіатрії у кримінальних та цивільних справах


© «Новости украинской психиатрии», 2006
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211