НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

ВИКОРИСТАННЯ ПРОЛОНГУ ДИСУЛЬФІРАМА «ТЕТЛОНГ-250» У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД АЛКОГОЛЮ

О. І. Мінко, Б. Г. Собетов, І. В. Лінський, В. В. Шалашов

* Публікується за виданням:
Мінко О. І., Собетов Б. Г., Лінський І. В., Шалашов В. В. Використання пролонгу дисульфірама «Тетлонг-250» у комплексному лікуванні залежності від алкоголю // Український вісник психоневрології. — 2002. — Т. 10, вип. 1. — С. 192–193.

Прийнято вважати, що пероральний прийом препаратів, які сенсибілізують до алкоголю, утрудняє контроль за лікуванням, а також дає можливість припинити його прийом коли завгодно. Майже з часу впровадження Cl. Mari еспераля проводиться пошук депонованих його форм. До недавнього часу в основному використовувались еспераль та радотер для імплантацій та 7% розчин абрифіду для внутрішньом’язових ін’єкцій.

Метою дослідження було вивчення можливостей використання вітчизняного пролонгу дісульфірама — «Тетлонг-250» у комплексному лікуванні залежності від алкоголю.

Обстежено 50 осіб з синдромом залежності від алкоголю, з них 40 чоловіків та 10 жінок. Майже три чверті (72%) склали особи у віці від 20 до 39 років, кожний четвертий на момент обстеження не працював, а 42% не мали сім’ї. Основна частина обстежених (75%) почала зловживати алкоголем у віці до 25 років, а давність залежності у 64% перевищувала 5 років. Темп перебігу залежності оцінювався по швидкості формування синдрому відняття і склав: прискорено-прогредієнтний — 46%, прогредієнтний — 34% та помірно прогредієнтний — 20%.

У всіх обстежених відмічався значний патологічний потяг до алкоголю з порушенням здатності контролювати його дозу. Мали місце ознаки підвищеної толерантності. Так, у 64% обстежених вона перевищувала 0,5 л міцних спиртних напоїв на добу. Крім того, мали місце інші ознаки синдрому залежності, такі як стан відміни, угасання альтернативних інтересів та продовження вживання, незважаючи на шкідливі наслідки. У 94% пацієнтів пияцтво носило запійний характер та проявлялась псевдо запоями, у 6% пияцтво було постійним.

Патологічний потяг до алкоголю є стрижневим синдромом залежності, його динаміка має провідне значення в ефективності лікування та прогнозі перебігу залежності. Відповідно до особливостей цього синдрому, нами виділено три клінічні групи обстежених.

До першої групи (n = 28) віднесені особи, у яких потреба до алкоголю проявлялася постійним прагненням створити умови, що супроводжуються прийомом алкоголю. Реалізація потреби залежить від кількості приводів для прийому алкоголю із збереженням ситуаційного контролю. Для цих осіб ще в преморбіді були характерні неврівноваженість та неправильні форми поведінки. На фоні сформованої залежності превалювала роздратованість, нестійкість настрою, нетерпимість сперечань, «нерозв’язані» конфлікти, нерівномірність прихильностей, виражена симпатія до одного з родичів та негативне ставлення до іншого, нестійкість планів та інтересів.

До другої групи (n = 17) увійшли особи, у яких алкогольна потреба проявлялася постійним прагненням до його прийому із втратою ситуаційного контролю, коли вживання алкоголю носить переміжний характер. В преморбіді у цих обстежених відмічалися м’якість, поступливість, слухняність. На фоні залежності превалювали пригніченість настрою, невпевненість у собі, втомлюваність, повільність. Характерно збереження інтересу до роботи, прихильностей та безліч скарг на стан здоров’я, прохання про допомогу.

В осіб, що склали третю групу (n = 13), патологічна потреба проявлялася періодичним намаганням до вживання алкоголю та відзначалася зміною самопочуття споживача. В преморбіді ці особи майже не мали особливостей індивідуальності. У зв’язку із зловживання алкоголем і формуванням залежності на перший план виходили байдужість, втрата інтересів та захоплень, а внаслідок — байдужість до близьких, до майбутнього, до своєї долі, апатія, безініціативність, млявість.

Після купірування синдрому відміни, на третьому тижні протиалкогольного лікування за усвідомленою згодою хворі отримували лікування «Тетлонгом-250».

Як введення препарату, так і перші три добі після цього характеризувалися майже у всіх обстежених неприємними суб’єктивними реакціями: біль у місці ін’єкції, гіпергідроз, гіпертермія, астенія, порушення сну, погіршення апетиту, головний біль, які зникали на четверту-п’яту добу без додаткового лікування.

Подальший нагляд показав, що у 74% обстежених відмічався стимулюючий ефект у вигляді підвищення настрою, бадьорості, пожвавлення інтересів, побудови адекватних планів на майбутнє, формуванні установок на подальшу тверезість. Хворі відмічали відсутність потягу до алкоголю, спокійно відносились до алкогольної тематики у снах. Така динаміка стану була найбільш характерна для пацієнтів першої та другої груп з психопатоподібним та астено-депресивним характером змін особистості.

У іншої частини хворих (26%) лікування «Тетлонгом-250» не супроводжувалося стимулюючим ефектом. Емоційний рівень залишався на попередньому рівні, зберігалася астенія, роздратована слабкість, знижена емоційність, що відмічалося у хворих третьої та частково другої груп. Вони відмічали посилення потягу до алкоголю, почастішання алкогольної тематики у снах, де вони вживали алкоголь. Наявність описаної динаміки визначало призначення додаткової терапії у даної категорії хворих.

Таким чином, на основі цих результатів можна зробити висновок про те, що позитивний терапевтичний ефект «Тетлонга-250» обумовлений аверсивними його властивостями, а також певним тимолептичним ефектом, який відрізняє «Тетлонг-250» від інших лікувальних форм дісульфіраму.

Катамнестичний нагляд за обстеженими хворими протягом шести місяців показав, що 78% з них продовжували находитися у терапевтичній ремісії. У 11 хворих (22%) наступив зрив ремісії та рецидив. У 4 з них вживання алкоголю супроводжувалося поганим самопочуттям: різким головним болем, біллю в області серця, тахікардією, блідістю та гіпергідрозом шкірних покривів, що відповідало описанню стану, прогнозуємого лікарем на етапі раціональної психотерапії.

У 14% хворих вживання алкоголю після лікування «Тетлонгом-250» у строки від 3 до 120 днів не супроводжувалося погіршенням стану.

Цікавим є той факт, що, незважаючи на рецидив, хворі виказували бажання повторно ввести «Тетлонг-250».

Таким чином, «Тетлонг-250» доцільно застосовувати у хворих з розгорнутою клінікою алкогольної залежності, яка супроводжується психопатоподібною поведінкою і астено-депресивним тлом настрою та при наявності установки хворого на лікування цим препаратом. Застосування «Тетлонгу-250» у хворих з апатичними рисами потребує додаткового медикаментозного підкріплення. «Тетлонг-250» протипоказаний особам з початковою стадією алкогольної залежності.



© «Новости украинской психиатрии», 2002
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211