НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

ОСОБЛИВОСТІ АБСТИНЕНТНОГО СИНДРОМУ У ХВОРИХ НА НАРКОМАНІЮ, ЯКІ ЗЛОВЖИВАЮТЬ РІЗНИМИ ОПІЙНИМИ ПРЕПАРАТАМИ

В. Н. Кузьмінов

* Публікується за виданням:
Кузьмінов В. Н. Особливості абстинентного синдрому у хворих на наркоманію, які зловживають різними опійними препаратами. — Автореф. дис. … канд. мед. наук: 14.01.27. — Харків, 1996. — 20 с.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Поширення наркоманій тягне за собою цілий ряд тяжких соціальних наслідків. Опіоманія є найбільш поширеною наркоманією у нашій країні. Однією з проблем наркології є несприятливий прогноз при опійній наркоманії, що безумовно пов’язано з неефективністю лікування хворих на опіоманію (В. В. Бориневич, 1963; И. Н. Пятницкая, 1975; Г. В. Морозов, Н. Н. Боголепов, 1984; Э. А. Бабаян, М. Х. Гонопольский, 1987 та інші).

Однією з особливостей опійної наркомани є швидке формування фізичної залежності та її тяжкі прояви (И. Н. Пятницкая, 1975, 1994). Велика кількість робіт присвячена клінічному опису опійного абстинентного синдрому та його лікуванню (И. В. Стрельчук, 1956; А. В. Гаджаев, 1971; В. П. Воєцька, С. О. Чабанець, Т. І. Малишко, 1990; И. К. Сосин, Г. Н. Мысько, О. С. Слабунов, 1990; С. А. Гулямов, В. Н. Погосов, 1992; І. К. Сосін, 1993).

Клінічна картина опійного абстинентного синдрому залежить від токсикологічної характеристики, наркогенності, засобу вживання наркотику (И. Н. Пятницкая, 1975; Р. Я. Голанд, 1967). В теперішній час хворі на опіоманію переважно вживають кустарно виготовлені препарати опію. Звичайним стало вживання опіатів з іншими нейроактивними речовинами (П. П. Вязовой, С. Е. Шемякин, 1987). Ряд авторів відзначають погіршення клінічної картини опійного абстинентного синдрому, його патоморфоз (А. Г. Врублевский, М. Л. Рохлина, А. Ф. Радченко, К. З. Воронин, С. В. Бадиков, 1990, 1994).

Проте, у роботах, присвячених вивченню клінічної картини наркоманії при вживанні кустарно виготовлених препаратів опію, не знайшло відображення неоднорідність цих препаратів. Недостатньо вивчені особливості абстинентного синдрому при поєднаному вживанні з іншими нейроактивними препаратами. За нашим спостереженням технологія кустарного виготовлення опійних наркотичних препаратів різна, і суттєвим є використання при їх виготовлені оцтового ангідриду, що дозволяє молекули морфіну перетворювати в діацетилморфін (героїн), а, як відомо, він є більш наркогенною та токсичною речовиною, ніж морфій. Частіше з метою посилення дії опіатів, або її модулювання (одержання суб’єктивно більш приємного наркотичного сп’яніння), вживають димедрол та інші антигістамінні препарати.

Велике значення у патогенезі опійної наркоманії надають порушенням ендогенної опіатної системи, як наслідку руйнування екзогенними лигандами опіатних рецепторів, або пригнічення синтезу ендорфінів та енкефалінів при зловживанні наркотиками (А. И. Майский, Н. Н. Ведерникова, В. В. Чистяков, В. В. Лакин, 1982; А. Герц, Дж. Блезинг, 1981 та інші). В літературі мають місце повідомлення про складні взаємовідносини між системою стероїдної адаптації та ендогенною опіоїдною системою. Одним з найважливіших гормонів гіпоталамо-гіпофізарної системи, який регулює стероїдний обмін е адренокортикотропний гормон (АКТГ). Є повідомлення, що опіати порушують адренокортикотропну функцію гіпофізу на гіпоталамічному рівні (E. O. Westermann, 1962). Є свідчення, що АКТГ є пептидним антагоністом опіатних рецепторів (В. М. Булаев, 1982). Таким чином, порівняльне вивчення клінічних і патогенетичних особливостей опійного абстинентного синдрому при вживанні хворими різних опійних препаратів, а також при їх поєднаному використанні з іншими нейроактивними речовинами, дозволить прогнозувати його перебіг, диференційовано підходити до його лікування, а порівняльне вивчення взаємовідносин двох регуляторних пептидних систем може виявитися цінним у розумінні патогенезу опійної наркоманії.

Все вище викладене визначило мету дослідження: вивчення клінічних, нейрофізіологічних та нейрохімічннх особливостей опійного абстинентного синдрому у хворих, які вживають кустарно виготовлені препарати опію, та у випадках їх поєднаного вживання з антигістамінними засобами.

Для досягнення мета були поставлені такі завдання дослідження:

  1. Описати клінічні особливості опійного абстинентного синдрому при зловживанні різними за рецептурою кустарно виготовленими препаратами опію і у випадках їх поєднаного вживання з антигістамінними препаратами.
  2. Співставити рівень ендогенних опіоїдних пептидів у плазмі хворих на опійну наркоманію з контрольною групою.
  3. Вивчити динаміку рівня опіоїдних пептидів у плазмі хворих на опіоманію в процесі лікування та її кореляцію з клінічною картиною опійного абстинентного синдрому.
  4. Дослідити динаміку електрофізіологічних показників у процесі купірування абстинентного синдрому.
  5. Вивчити взаємовідносини опіатної ендогенної системи з деякими (АКТГ) пептидними антагоністами опіатних рецепторів у процесі лікування хворих на наркоманію у стані абстиненції.

Новизна одержаних результатів

Відзначений своєрідний патоморфоз опійного абстинентного синдрому, (з 1986 по 1995 рр.), пов’язан з переважним вживанням кустарно виготовлених препаратів опію. Відмічено, що в останній час хворі на наркоманію переважно вживають оцетовані опіати, що суттєво впливає ва клінічну картину опіоманії.

Описані клінічні особливості абстинентного синдрому сучасних форм опіоманій. Відмічена перевага психопатологічних порушень над соматоневрологічними. Виявлена різноплановість афективних порушень у групах хворих, які вживають різні опійні препарати.

Вивчена динаміка кількості ендогенних опіатів у плазмі крові хворих на опіоманію в процесі купірування абстинентного синдрому. Визначена відмінність їх складу при зловживанні різними по наркогенності опійними препаратами, а також залежність їх рівню у плазмі від динаміки клінічної картини абстинентного синдрому. Вивчені взаємовідносини ендогенної опіатної системи з деякими регуляторними пептидами (АКТГ) у хворих на опійну наркоманію у стані абстиненції. Встановлено, що у стані абстиненції мають місце не тільки порушення функціонування ендогенної опіатноі та адренокортикальної системи, але й різноспрямованість цих порушень.

Положення, які виносяться на захист

а) Неоднорідність клінічної картини опійного абстинентного синдрому залежить від рецептури наркотику, що вживається. При зловживанні оцетованими опіатами відзначаються більш виражені емоційні порушення.

б) У стані абстинентного синдрому виявляється зниження, в порівнянні з нормою, кількості мет-енкефаліну і підвищення рівня бета-ендорфіну та лей-енкефаліну. Динаміка їх кількості в плазмі крові залежить від ефективності хутрування абстиненції і глибини афективних порушень в структурі абстинентного синдрому.

в) На висоті клінічних проявів абстинентного синдрому має місце високий рівень АКТГ у плазмі крові, який суттєво зменшується після нормалізації соматичного стану хворих.

г) Різнонаправленість зміни кількості ендогенних опіоїдних пептидів та АКТГ свідчить про порушені взаємовідносини у функціонуванні центральних адаптаційних механізмів.

Практичне значення

Отримані дані дозволяють прогнозувати перебіг абстинентного синдрому і на цій підставі диференційовано планувати лікування абстинентного синдрому. Своєчасна корекція описаних афективних порушень дозволяє уникнути ауто- та гетероагресивних дій у стані абстиненції, створити сприятливі умови для подальшого психотерапевтичного впливу на хворого.

Рекомендовано враховувати рецептуру наркотику, що вживається, при плануванні схеми лікування абстинентного синдрому. Принципи диференційованого купірування відображені в опублікованих методичних рекомендаціях.

Особистий внесок дисертанта у розробку наукових результатів

Дисертантом вперше проведене комплексне (клініко-нейрофізіологічно-біохімічне) порівняльне дослідження опійного абстинентного синдрому при зловживанні різними кустарно виготовленими препаратами опію. Проаналізована залежність кількості ендогенних опіоїдних пептидів та АКТГ у плазмі крові хворих на наркоманію у стані абстиненції від клінічної картини та токсикологічної характеристики наркотику. На підставі одержаних результатів зроблені висновки про деякі патогенетичні механізми абстинентного синдрому.

Апробація роботи

Робота повідомлена на конференціях молодих вчених Харківського НДІ експериментальної і клінічної неврології та психіатрії у 1987, 1988, 1989, 1990 рр.; в доповіді слухачам республіканської школи молодих вчених і спеціалістів по наркології у 1989 р.; на обласній науково-практичній конференції психіатрів, наркологів, психотерапевтів у м. Конотоп Сумської області у 1988 р.; на обласній науково-практичній конференції психіатрів, наркологів, психотерапевтів у м. Охтирці Сумської області у 1990 р.; на міжобласній науково-практичній конференції психіатрів і наркологів «Актуальні питання психіатрії і наркології» у м. Запоріжжі у 1990 р.; на нараді-семінарі психіатрів, наркологів України «Стан та перспективи розвитку психіатричної, наркологічної допомоги в Україні» у червні 1995 р.

Впровадження. Надруковані методичні рекомендації «Клиника и лечение опийного абстинентного синдрома при злоупотреблении кустарно изготовленннми препаратами опия». Крім того. по темі дослідження надруковано 5 статей, перелік яких наводиться в кінці реферату.

Обсяг і структура дисертації. Зміст роботи викладено на 159 сторінках машинописного тексту і складається з вступу, 5 розділів, заключної частини, висновків, списку літератури (232 джерела, з них 130 іноземних), двох додатків.

Робота ілюстрована 23 таблицями.

У вступній частині обґрунтована актуальність цього дослідження, сформульована мета та основні завдання роботи.

В першому розділі роботи наведено огляд літератури, де приведені дані про клінічні особливості опійного абстинентного синдрому та деякі фактори, які впливають на його перебіг. Далі в огляді літератури приведені дані про сучасні погляди на патогенез опійного абстинентного синдрому та місце ендогенної опіатної системи в ньому. Окремо розглянуто питання взаємовідносин ендогенної опіатної системи та гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної осі.

Другий розділ: «Методи дослідження. Характеристика контингенту хворих». В розділі обґрунтовується поділ хворих на групи. Описані деякі сучасні особливості наркотизації опіатами на Україні. Описані основні методи дослідження.

Третій розділ: «Клінічні особливості опійного абстинентного синдрому при зловживанні різними опійними препаратами та при їх спільному вживанні з антигістаміннимн препаратами».

Четвертий розділ: «Електрофізіологічне обстеження хворих на наркоманію в процесі купірування абстинентного синдрому». Приведені дані електроенцефалографічного та реоенцефалографічного обстеження хворих.

П’ятий розділ: «Ендогенні опіоїдні пепіиди та АКТГ (адренокортикотропний гормон) у плазмі хворих на наркоманію під час купірування абстинентного синдрому».

В заключній частині обговорюються результати дослідження, інтерпретується їх практичне і наукове значення, обмірковуються можливості використання результатів дослідження в діяльності практичних лікарів. Наслідки дослідження узагальнено в 7 основних висновках.

ЗМІСТ РОБОТИ

Загальна характеристика хворих, методи обстеження

Дослідження було проведене з 1986 по 1994 рр. на базі 15 міської клінічної психіатричної лікарні м. Харкова. Обстежено 110 чоловіків хворих на опійну наркоманію 2 стадії. Хворі були за віком від 18 до 35 років. Стаж наркотизації опіатами був від 2 до 10 років. Тривалість щоденного вживання наркотику перед госпіталізацією — 2–6 місяців. Ремісії у обстежених хворих були пов’язані з відсутністю наркотику. Всі хворі вживали кустарно виготовлені препарати опію. Рецептура їх виготовлення різна. Принциповим ми вважали включення в процес виготовлення речовин, що дозволяють оцетилювати морфін. З цією метою використовувався оцтовий ангідрид. Його використання дозволяє одержати препарат, що містить діацетилморфін (героїн). В нашому дослідженні ми спостерігали чітку динаміку кількості хворих, які вживали оцетовану або неоцетовану витяжку з макової соломки, по роках дослідження. У 1986–1987 рр. опіомани, що регулярно вживали неоцетовану витяжку з макової соломи складали 63%; ці хворі були «знайомі» з оцетованою витяжкою, але її вживання носило випадковий характер. У 1988–1989 рр. 90% опіоманів регулярно вживали оцетовану витяжку з макової соломки. У 1990–1994 роках практично всі хворі на опійну наркоманію, які застосовували кустарно виготовлені препарати опію, вживали оцетовані опіати. Всі хворі епізодично і 60% постійно використовували для потенціювання або зміни характеру опійного сп’яніння різні нейроактивні речовини. Найчастіше з цією метою вживали: димедрол, діазепам, новокаїн, барбітурати, клофелін, галоперідол. Особливе місце займає димедрол — він найчастіше за інші препарати вживався разом з опіатами, що має патогенетичне обґрунтування: активація ендогенної опіатної системи антигістамінними засобами (B. T. Diamond, E. Blum, Borison, 1981), усунення неприємних відчуттів, що іноді супроводять вживання опію (нудота, блювання та інші) за рахунок холінолітичної та протигістамінної дії димедролу.

Все вище викладене надало підставу розділити обстежених хворих на чотири групи та провести порівняльне вивчення я них опійного абстинентного синдрому.

1 група — хворі, які вживали неоцетовану витяжку з макової соломки — 24 чоловіка.

2 група — хворі, які вживали оцетовані опіати — 35 чоловік.

3 група — хворі, які вживали оцетовані опіати разом з димедролом — 40 чоловік.

4 група — хворі, які вживали макову солому per os — 11 чоловік.

Хворі перших трьох груп вводили наркотик внутрішньовенно, рідко, особливо хворі третьої групи, у яких часто відмічалось швидке рубцювання поверхневих венозних судин, внутрішньом’язово. Для більшості хворих була характерна асоціальна та антисоціальна поведінка. Саме з судимістю та знаходженням у місцях позбавлення волі були пов’язані тривалі перерви в наркотизації. У всіх хворих в анамнезі мали місце легкі черепно-мозкові травми, що часто супроводжують делінквентну поведінку. Більшість обстежених була визнана непридатною до служби в армії через психопатії або психопатизацію внаслідок інтоксикації. Ніхто з них не лікувався з приводу психозів і на момент обстеження ознак психозу не виявляв. У більшості хворих в минулому мали місце токсичні реакції на введення наркотиків. Багато з них перенесли інфекційний, або токсичний гепатит.

Необхідно відзначити, що до першого вживання опіатів 84% хворих вживали інші токсикоманічні препарати і препарати коноплі.

Клініко-психопатологічні і соматоневрологічні розлади в динаміці оцінювали за допомогою спеціально розробленої карти динаміки абстинентного синдрому. Тяжкість абстинентного синдрому оцінювалась за шкалою Гімельсбаха. Ступінь афективних порушень — за шкалою Михайленко–Нулера.

Для обстеження відбиралися хворі з порівняними дозами та строком безперервного вживання опіатів.

Використовувались електрофізіологічні методи обстеження: електроенцефалографія, реоенцефалографія.

У плазмі крові визначали кількість бета-ендорфіну, мет- та лей-енкефаліну, АКТГ (адренокортикотропного гормону) за допомогою стандартних наборів для радіоімунного аналізу фірми Instar Corporation.

Електрофізіологічні та біохімічні дослідження проводили двічі: на висоті абстинентного синдрому (2–3 день відриву від наркотику) та після виведення хворого зі стану абстиненції (10–14 день відриву від наркотику). Результати проведених обстежень оброблені на ЕОМ з використанням методу визначення середньої величини, кореляційного аналізу, визначення критерію Ст’юдента.

Результати дослідження

На підставі анамнестичних даних було встановлено, що у хворих, які вживали оцетовані опіати (2 група) та в групі хворих, які вживали оцетовані опіати разом з димедролом (3 група) значно швидше формувалась психічна залежність. Найменша прогредієнтність захворювання була у 4 групі. У багатьох хворих з самого початку вживання оцетованих опіатів стало регулярним. Ейфорію після першого прийому оцетованих опіатів відчула значна частина (46%), і саме з цього моменту більшість з них вважала себе наркоманами.

Тривалість вживання без проявлення ознак фізичної залежності була найменшою у 2 і 3 групах. Через 6 місяців після початку наркотизації сформований абстинентний синдром відмічався у 77% другої групи та 82% 3 групи. При систематичному прийомі наркотиків у цих групах перші ознаки абстинентного синдрому з’являлися через два тижня.

Необхідно відмітити спільність основних клінічних проявів опійного абстинентного синдрому у визначених групах хворих, що свідчить про провідне значення опійних алкалоїдів у формуванні фізичної залежності, спільність патогенетичних механізмів при всіх опійних наркоманіях (В. В. Бориневич, 1963; Е. Б. Звартау, 1985).

Цікавим фактом є те, що в 3 групі у всіх хворих, а в 1 та 2 групах у 47% введення димедролу у стані абстиненції значно посилювало м’язові болі. А в 3 групі введення кустарно виготовлених опіатів без димедролу повністю не ліквідувало абстинентного синдрому, у цьому випадку відмічалось почуття в’ялості, ломоти, нудота, іноді блювання, що свідчило про сполучну залежність у цій групі хворих.

Особливості клінічної картини у виділених групах хворих проявились інтенсивністю і співвідношенням окремих симптомів, їх тривалістю та динамікою.

В структурі опійного абстинентного синдрому у всіх хворих інтенсивно були виражені як соматовегетативні, так і психопатологічні порушення. При цьому мала місце дисоціація між важкістю соматичного стану і проявом психопатологічної симптоматики. Це виявилось двома тенденціями: вираженими афективними порушеннями при загальному задовільному стані і тяжким загальним станом без виражених депресивних порушень, а іноді благодушним настроєм, зниженням критики до своєї хвороби.

Перевага психопатологічної симптоматики над соматовегетативними проявами абстинентного синдрому відмічалась передусім у хворих, що вживали оцетовані опіати (2 та 3 група хворих).

Найбільш тяжкі соматовегетативні порушення були у хворих 1 і 3 груп, що можливо пояснюється: у 3 групі — спільним вживанням з антигістамінними засобами, а у 1 — більшою кількістю високотоксичних додатків у кустарно виготовлених наркотиках без застосування оцтового ангідриду (про це свідчать особливості наркотичного сп’яніння, частіші ніж в інших групах токсичні реакції на введення наркотику та дані токсикологічних досліджень).

При вживанні оцетованих опіатів психопатологічна симптоматика випереджала соматовегетативну в структурі вже сформованого абстинентного синдрому. Послідовність появи окремих соматовегетативннх симптомів абстиненції була схожа у всіх групах, але фазності абстинентного синдрому, яку описала І. Н. П’ятницька (1975), у 1, 2, 3 групах не відмічено. «Гусяча шкіра», часте чхання, позіхання, сльозотеча, описані в літературі як ранні прояви абстинентного синдрому, рідко спостерігалися у 3 групі. Рідко спостерігався і мідріаз, який вважається однією з характерних ознак опійного абстинентного синдрому.

Більшість вегетативних розладів (озноб, гіпергідроз, «гусяча шкіра», артеріальна гіпо- чи гіпертензія) мали пароксизмальний характер, виникали раптово, мали хвилеподібну течію з тенденцією до погіршення ввечері.

У більшості хворих відмічались: стійке зниження реакції зіниць на світло, гіпомімія, скованість. Ці порушення були більше виражені у 2 і 3 групах хворих. За даними іноземних авторів (J. Anderson, 1985; E. Cunningham, R. C. Vanuto, 1984), ці порушення є характерними для героїнових наркоманів.

Прогностична цінність окремих симптомів для прогнозування тяжкості абстинентного синдрому була різною. Для прогнозу найбільше значення мали: гіпертензія, менінгеальні знаки, блювання, задишка (для всіх чотирьох груп). Виражений мідріаз, понос, значні депресивні порушення на початку синдрому свідчили про несприятливий хід абстиненції у 2 та 3 групах.

Психопатологічні порушення опійного абстинентного синдрому проявились перш за все афективними порушеннями і патологічним потягом до наркотику.

Були виділені три основні форми афективних порушень: астенодепресивна, експлозивна, поліморфна. Астенодепресивна форма частіше спостерігалася у 2 та 3 групах. Саме у цих групах депресивні порушення (у вигляді млявості, пригніченості, що іноді змінювалися на вибуховість, злобність, агресивність) були найбільше стійкі і важче лікувалися навіть після купірування гострих проявів абстинентного синдрому. Експлозивна форма, характерними рисами якої були дисфорії, агресивність, вибуховість, брутальність, ауто- та гетероагресія, частіше спостерігалася у хворих 1 групи. Для поліморфного типу афективних порушень були характерні часті зміни настрою. У хворих іноді мав місце благодушний фон настрою, незважаючи на виражені об’єктивні, іноді навіть тяжкі, прояви абстинентного синдрому. Благодушний фон настрою частіше спостерігався, коли минав пік абстинентного синдрому. При немотивованій зміні настрою впроваджувався токсикологічний контроль, який дозволяв виключити імовірність вживання наркотичних речовин.

Аналізуючи фактори, які впливали на тип афективних порушень, ми виявили, що чим більший стаж наркотизації, тим вище можливість того, що афективні порушення матимуть астенодепресивний характер.

Патологічний потяг до наркотику частіше був компульсивним у хворих з експлозивними афективними порушеннями і характеризувався ідеаторними, поведінковимн компонентами, зміною модальності депресивних порушень від в’ялості, пригніченності, почуття безвихідності до дисфоричного фону настрою, брутальності, вибуховості.

Динаміка потягу до наркотику мала ряд закономірностей і відрізнялася в групах хворих з різним типом афективних порушень. У групі хворих з астенодепресивним типом максимальний потяг до наркотику був у першу добу відлучення від наркотику, пізніше дещо зменшувався в міру того, як зростали соматовегетативні прояви абстинентного синдрому. Потяг знову різко загострювався, коли минав пік абстинентного синдрому, звичайно на п’яту добу відняття від наркотику, що проявлялося підвищеною руховою активністю, відмовою від лікування під будь яким приводом, грубістю. При завчасній корекції психотропними препаратами пі хворі самі далі пояснювали свою поведінку підвищенням потягу до наркотику, який по троху зменшувався в процесі лікування. У хворих з експлозивною формою абстинентного синдрому інтенсивність потягу мала хвилеподібний характер з тенденцією до наростання паралельно з соматовегетативними проявами абстинентного синдрому.

Ознаками загострення потягу були: немотивована зміна настрою з дисфоричним відтінком, вибуховість, брутальність, відмова від будь-яких лікарських призначень, вимога негайної виписки з відділення, ауто- і гетероагресія.

У групі хворих з поліморфним типом афективних порушень максимальним потяг до наркотику був у першу добу відняття від, наркотику, потім його динаміка не мала чітких закономірностей. Тільки немотивовані коливання настрою, як у бік покращення, так і у бік його погіршення, свідчили про загострення потягу до наркотику.

При аналізі електрофізіологічних показників було виявлено, що для більшості хворих, незалежно від рецептури уживаного наркотику, було характерно зниження амплітуди біоелектричної активності головного мозку, переважно відмічався десинхронний тип ЕЕГ по Є. О. Жирмунській.

В процесі купірування абстинентного синдрому відмічалась тенденція до нормалізації біоелектричної активності, про що свідчили: збільшення альфа-індексу, зменшення асиметрії, поява чітких регіональних відзнак.

Відмічена нормалізація ЕЕГ-активності була найменше виражена у З групі хворих та нйбільш у 4 групі. Можливо, це пов’язано з поєднаним прийомом опіатів з іншими нейроактивними речовинами, що веде до швидкої появи ознак токсичної енцефалопатії у 3 групі хворих.

За даними реоенцефалографіі у стані абстиненції виникали значні порушення мозкового кровообігу, про що свідчили ознаки дистонії по гіпотонічному типу. Мали місце венозні порушення, які свідчили про порушення лікворообігу, легку лікворну гіпертензію. Більш виражені зміни спостерігались у хворих, які вживали неоцетовані опіати (1 група). В процесі купірування абстинентного синдрому мала місце тенденція до нормалізації РЕГ-показників. В групі хворих, які вживали неоцетовані опіати, порушення були більш стійкими.

Інтенсивність гемодинамічних порушень, перед усім, залежала від тяжкості абстинентного синдрому. В усіх групах зустрічалися різнопланові порушення гемодинамікн. У першій групі частіше відмічались венозні хвилі, які свідчили про деяку ликворну гіпертензію, яка мала місце і по клінічних ознаках.

Рівень деяких регуляторних пептидів в плазмі крові у хворих на опійну наркоманію

Згідно з одержаними нами даними, середній рівень бета-ендорфіну та лей-енкефаліну був вищий, я мет-енкефаліну нижчий у хворих на наркоманію у стані абстиненції, ніж у контрольній групі обстежених. В процесі лікування різниця між хворими та здоровими зменшувалася, але так і не зникала. Відмінність показників між групами хворих та здорових була достовірною р < 0,005. Розрізнення між групами обстежених хворих відображені у табл. 1.

Таблиця 1

Рівень ендогенних пептидів та АКТГ у плазмі хворих на наркоманію у стані абстиненції

Групи обстежених Кількість обстежених Бета-ендорфін Мет-енкефалін Лей-енкефалін АКТГ
Контрольна група 10 8,7±0,5 690±97 520±46 2,5±0,2
1 група 20 14,9±0,8 570±81 650±78 9,6±1,2
2 група 20 16,8±0,97 520±45 730±81 8,3±1,1
3 група 20 17,7±1,3 450±51 660±93 8,1±1,25

Примітка: концентрація бета-ендорфіну та АКТГ надана у пмоль/л, мет- та лей-енкефаліну надана у пг/мл. Приведені середні статистичні величини та ± середнє квадратичне відхилення.

Рівень АКТГ теж був значно вищим у плазмі хворих на наркоманію у стані абстиненції, ніж у групі практично здорових обстежених.

Імовірність різниці з контрольною групою була достовірною р < 0,01 у всіх групах хворих по всіх досліджених параметрах. Найбільше відрізнявся рівень бета-ендорфіну та мет-енкефаліну у контрольній групі від рівня у хворих, які зловживали оцетованими опіатами, поєднуючи їх прийом з антигістаміннимн препаратами. Найменшою різниця з контрольною групою була у хворих, які зловживали неоцетованими опіатами. Рівень лей-енкефаліну суттєво не відрізнявся в різних групах обстежених. Найбільша різниця з контрольною групою по рівню АКТГ у плазмі була у першій груш хворих. Необхідно відмітити різнонаправленість зміни у рівні мет- та лей-енкефаліну. Якщо рівень мет-енкефаліну знижувався у хворих на наркоманію, то рівень лей-енкефаліну підвищувався так само, як і бета-ендорфіну. Це, можливо, пояснюється тим, що мет-енкефалін та бета-ендорфін є ланками одного процесу метаболізму. За даними деяких авторів, бета-ендорфін є попередником синтезу мет-енкефаліну (Г. В. Костерлиц, Д. Хьюс, 1981). Патогенетичними механізмами абстинентного синдрому є не тільки порушення зв’язування бета-ендорфіну з його рецепторами (V. Frigeni, F. Bruno, A. Caranzeni, 1981), а й зменшення синтезу мет-енкефаліну з бета-ендорфіну. Якщо скористатися класифікацією, яка прийнята для морфіноподібних анальгетиків, то лей-енкефалін відносять до агоністів, а мет-енкефалін до агоністів-антагоністів (R. Simantov, S. H. Snider, 1976), що також пояснює різноспрямованість зміни у їх рівні порівняно з контрольною групою.

Імовірність різниці між групами обстежених за рівнем бета-ендорфіну була недостовірною р > 0,05. По мет-енкефаліну імовірність різниці між хворими, які вживали оцетовані (2 та 3 група хворих) та неоцетовані опіати, була достовірною р < 0,05.

Таблиця 2

Рівень ендогенних опіоїдних пептидів та АКТГ у плазмі хворих на наркоманію після купірування гострих прояв абстинентного синдрому

Групи обстежених Кількість обстежених Бета-ендорфін Мет-енкефалін Лей-енкефалін АКТГ
Контроль 10 8,7±0,5 690±97 520±46 2,5±0,2
1 група 20 12,1±0,9 610±75 640±90 2,2±0,3
2 група 20 14,0±1,2 590±80 700±85 2,6±0,4
3 група 20 12,5±1,4 600±45 680±75 2,7±0,3

Примітка: концентрація бета-ендорфіну та АКТГ надана у пмоль/л, мет- та лей-енкефаліну у пг/мл.

В процесі лікування рівень бета-ендорфіну, лей-енкефаліну в плазмі дещо знижувався, але не досягав рівня контрольної групи. Рівень мет-енкефаліну підвищувався. Імовірність різниці з контрольною групою по опіоїдним пептидам у 2 та 3 групах залишалася, хоч і зменшувалася р<0,1. Рівень АКТГ змінювався значно більше та після нормалізації соматичного стану не відрізнявся від контрольної групи.

Але у обстежених нами хворих і після купірування соматовегетативних проявів абстинентного синдрому деякий час мали місце афективні порушення, патологічний потяг до наркотику. У хворих з вираженими афективними порушеннями різниця з контрольною групою за показниками рівня ендогенних опіоїдних пептидів була значно більшою.

Таким чином, спостерігалася відсутність координації між змінами рівня АКТІ’ та опііоїдних пептидів, що свідчить про дисоціацію центральних механизмів регуляції адаптаційних процесів, ланками яких є вивчені нами пептиди.

ВИСНОВКИ

  1. Зловживання кустарно виготовленими препаратами опію, які містять у собі оцетовані опіати, суттєво погіршує течію опіоманії. Проявом цього є більш швидке формування абстинентного синдрому.
  2. При зловживанні оцетованими опіатами в структурі абстинентного синдрому психопатологічні порушення переважають над соматовегетативними проявами абстиненції.
  3. Афективні порушення та патологічний потяг до наркотику значно інтенсивніші у хворих, які вживають оцетовані опіати, ніж у хворих, що вживають традиційні кустарно виготовлені препарати опію.
  4. Поєднане зловживання опіатів з антигістамінними препаратами погіршує клінічну картину наркоманії, одним з проявів цього є сполучна залежність від кустарно виготовлених препаратів опію та димедролу.
  5. У стані абстиненції у хворих на наркоманію зростає рівень бета-ендофіну, лей-енкефаліну, АКТГ, знижується рівень мет-енкефаліну у плазмі крові, що свідчить про участь опіоїдних пептидів та АКТГ у патогенезі опійного абстинентного синдрому.
  6. У хворих, які вживають оцетовані опіати, зміни рівня опіоїдних пептидів були значнішими, а рівня АКТГ меншими, ніж у хворих які, зловживали традиційними опійними препаратами.
  7. В процесі лікування абстинентного синдрому має місце позитивна динаміка змін в рівні опіоїдних пептидів га АКТГ у плазмі крові, але. повна нормалізація наступає тільки в рівні АКТГ, що вірогідно свідчить про різну ступінь участі центральних адаптивних систем в патогенезі опійної наркоманії, ланками якого є досліджені нами зміни пептидів.

Список друкованих робіт по темі дисертації

  1. Вегетососудистые нарушения у больных опийной наркоманией в состоянии абстиненции // Роль сосудистого фактора в генезе нервных и психических заболеваний: Сборник научных трудов Харьковского медицинского института. — Харьков, 1988. — С. 46–48. (Соавт. С. Л. Рак, Д. Н. Колосар, Т. П. Мозговая).
  2. Соотношение аффективных нарушений и сомато-вегетативных проявлений абстинентного синдрома у больных опийной наркоманией // Актуальные проблемы наркологии и психиатрии: Тезисы докладов межобластной научно-практической конференции психиатров и наркологов. — Запорожье, 1990. — С. 160–161.
  3. Про деякі особливості афективних порушень у структурі опійного абстинентного синдрому у хворих наркоманією, поєднуючих вживання опіатів та різних психотропних засобів // VIII з’їзд невропатологів, психіатрів та наркологів Української РСР: Тези доповідей. — Харків, 1990. — Ч. 2. — С. 268–269.
  4. Динамика содержания β-эндорфина, мет- и лей-энкефалина в плазме больных опийной наркоманией в процессе купирования абстинентного синдрома // Биологически активные вещества и регуляция функций мозга: Сборник научных трудов. — Харьков, 1990. — С. 22–24. (Соавт. Э. Б. Первомайский).
  5. Клиника и лечение опийного абстинентного синдрома при злоупотреблении кустарно изготовленными препаратами опия: Методические рекомендации. — Харьков, 1992. — 18 с. (Соавт. Э. Б. Первомайский).
  6. Некоторые аспекты аутоагрессивного поведения у больных опийной наркоманией в состоянии абстиненции // Судебная и социальная психиатрия 90-х годов: Материалы международной конференции. — Киев–Харьков–Днепропетровск, 1994. — Т. 2. — С. 157–158.


© «Новости украинской психиатрии», 2002
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211