НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ МОТИВАЦІЇ ВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ: ДОСВІД СОЦІОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ

О. О. Сердюк

* Публікується за виданням:
Сердюк О. О. Особливості структури мотивації вживання алкоголю: досвід соціологічного вивчення // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірник наукових праць. — Харків: Університет внутрішніх справ, 1999. — Вип. 5. — С. 183–187.

Оскільки вживання алкоголю зростає в усьому світі, не має підстав вірити що Україну це явище могло б обминути. Наша країна особливо вразлива, якщо зважити на складнощі, з якими зустрічається зараз усе населення, а також на перехідні явища в економіці. Ці міркування мають особливе значення для представників влади в час, коли докладаються великі зусилля для трансформації нашої країни. Але усі проблеми, пов’язані із вживанням алкоголю, нажаль не обминають і співробітників органів внутрішніх справ, внаслідок чого потребують поглибленого вивчення.

Встановлено, що у мотивах вживання виражаються найбільш важливі психологічні фактори розвитку алкогольної залежності [2]. Так як, з одного боку, мотиви вживання є найменш прихованим елементом «алкогольної біографії» [3], та, з іншого боку, саме у мотивації виявляються особисті потреби, настанови, вплив середовища, увесь особистісний досвід [1], а знання мотивів дає нам відповідь не тільки на питання, які причини тієї чи іншої дії, а й у чому її сенс, на наш погляд, можливо визначити достатньо обґрунтованим використання для вивчення раніш означеного явища методики шкалованої оцінки мотивів вживання алкоголю.

Таким чином, у цьому дослідженні нами було використано методику шкалування оцінки мотивів вживання алкоголю [4], яка містить 45 тверджень від першої особи, до кожного з яких опитуваний підбирає одну з чотирьох можливих відповідей: досить часта причина чи умова вживання алкоголю; рідко, але не менш, ніж два рази у житті; сумніваюся; зовсім до мене не підходить.

Форма опитувальника нами була змінена таким чином, щоб респонденту необхідно було лише обвести номер вибраної відповіді у відповідному рядку. У використаному нами варіанті методика має дев’ять шкал, об’єднаних у три блоки по три шкали у кожному. Набір шкал передбачає фіксацію не якогось одного обособленого мотиву, а цілого їх комплексу. Необхідно привести опис діагностичних шкал опитувальника.

До першої тріади шкал належить група соціально-психологічних мотивів вживання алкоголю:

  1. Традиційні, соціально обґрунтовані, культурально розповсюджені мотиви.
  2. Субмісивні, відображаючі підкорення тиску інших людей або референтної групи стосовно вживання алкоголю, «нав’язування випивки».
  3. Псевдокультурні мотиви, що визначають прагнення людини пристосувати свій особистий досвід до «алкогольних цінностей» соціального мікросередовища, у якому він функціонує.

    До другої тріади шкал належить група особистісних, персонально значущих, психологічних мотивів вживання алкоголю:

  4. Гедоністичні, відображаючі прагнення людини отримати фізичне та психологічне задоволення від дії алкоголю, «психосоматичний комфорт», а також досвід яскравого переживання алкогольної ейфорії.
  5. Атарактичні, пов’язані із прагненням нейтралізувати негативні емоційні переживання — напруження, тревогу, жах та ін. за допомогою алкоголю.
  6. Мотиви гіперактивації поведінки (стимулюючий та розгальмовуючий ефект) та насичення стимулами при відносній «сенсорної депривації» за допомогою алкоголю. Ці мотиви відображають прагнення людини знайти вихід із стану психологічної пустоти, нудьги, незайнятості, душевної бездіяльності, або прагнення підсилити ефективність своєї поведінки — «для хоробрості» та ін.

    До третьої тріади належать шкали саме патологічної мотивації вживання алкоголю:

  7. Похмільні мотиви — прагнення за допомогою алкоголю зняти прояви алкогольного абстинентного синдрому, психофізіологічний дискомфорт, пов’язаний з відміною спиртного, поліпшити самовідчуття, користуючись алкоголем як ліками.
  8. Адиктивні мотиви (від англ. addiction — пристрасть до чогось) виражають пристрасть до алкоголю, фіксацію у свідомості потягу до нього, «спрагу» сп’яніння.
  9. Мотиви самоушкодження — прагнення пити на зло собі та іншим, внаслідок втрати перспективи у майбутньому та сенсу тверезого життя.

Результат обстеження має цифрове вираження в балах від 0 до 15 за кожною зі шкал. Максимальні оцінки виявляють домінування того чи іншого типу мотивів вживання алкоголю, а усі шкали разом дають уявлення про структуру алкогольної мотивації опитуваного — індивідуальний мотиваційний профіль. Сумарна оцінка за усіма шкалами відображає спільне мотиваційне напруження у пошуках алкоголю і дає уявлення про генералізацію у свідомості людини потреби в спиртному (визначається індексом мотиваційного напруження — ІМН).

Об’єктом дослідження стали курсанти другого курсу юридичного факультету Університету внутрішніх справ. Ця вибірка, звісно, не може бути репрезентативною до усіх правоохоронних органів, і це дослідження слід вважати пілотажним, однак воно виявляє достатньо виразні тенденції щодо вживання алкоголю, та дає основу для проведення фундаментальних досліджень проблеми зловживання спиртними напоями працівниками органів внутрішніх справ.

Нами було обстежено 243 чоловіки, 226 з них (93,1%) відповіли на постановлені питання, а 17 (6,9%) виявили негативне ставлення до опитування та відмовились відповідати на постановлені питання. В опитуванні взяли участь 172 курсанти юридичного факультету Університету внутрішніх справ. Серед них 81,7% — особи чоловічої статі, а 18,3% — особи жіночої статі. Середній вік дослідженої групи — 19,7 років.

Показник мотиваційного напруження в середньому по усій групі має значення 29,82. Найбільш високий рівень мотиваційного напруження відмічається у групі курсантів юридичного факультету чоловічої статі — 32,19, що майже у півтора рази вище, ніж у курсантів жіночої статі того ж факультету — 21,5.

На думку розробників цієї методики, поріг у 50 балів повністю відрізняє «здорових» від більшої частини стигматизованих, тобто «визнаних» алкоголіків. У нашому дослідженні 11,06% курсантів мають рівень мотиваційного напруження понад 50 балів, що дозволяє у цьому випадку говорити вже про сформовану залежність. Практично інтервал у 35–50 балів може служити діагностичним критерієм алкогольної залежності, якщо користуватись цією методикою як психодіагностичним інструментом. Цей інтервал свідчить про високий рівень напруження алкогольної мотивації — «критичне напруження», за межами якого знаходяться хворі з виразними формами залежності та патологічним потягом до спиртних напоїв. До цього інтервалу належать 21,24% опитаних, що може бути підставою говорити стосовно них вже про початкову стадію алкогольної залежності. Співставлення даного тестового показника розробниками цієї методики з клінічними проявами алкоголізму показало, що ІМН характеризує ступінь охопленості особистості потягом до алкоголю та поріг усвідомлення цього потягу. У типових випадках алкоголізму цей показник полягає у межах 65–85 балів, такий рівень мотиваційного напруження відмічається у 5,75% респондентів, у відношенні яких ми можемо говорити вже про сформовану хворобу. Зрозуміло, що для достовірної діагностики необхідним є комплексне обстеження кваліфікованими спеціалістами, у тому числі з використанням методів лабораторної діагностики (у експертних випадках), однак у цьому випадку мова йде скоріше про виявлення групи ризику, ніж про встановлення діагнозу.

Якщо порівняти отримані нами результати з результатами, отриманими іншими дослідниками [4], ми бачимо, що стосовно рівня мотиваційного напруження наша група (29,82 бала) займає положення між групою з підтвердженою відсутністю клінічних проявів алкогольної залежності — 11,2 бала, та групою з клінічно підтвердженим діагнозом алкоголізму — 56,2 бала.

Аналіз усереднених мотиваційних профілів дає нам уявлення про структуру мотивації вживання алкоголю в обстеженій групі. Для більш досконалого аналізу алкогольної мотивації ми розглядаємо два мотиваційних профілі: курсантів другого курсу юридичного факультету Університету внутрішніх справ — особи чоловічої статі, та курсантів юридичного факультету — особи жіночої статі.

Таким чином, ми бачимо, що в усіх групах домінує традиційна та псевдокультурна мотивація, однак для осіб чоловічої статі характерним є домінування традиційних мотивів над псевдокультурними, а для осіб жіночої статі — навпаки: псевдокультурної мотивації над традиційною. Ці типи мотивації є найбільш характерними для досліджених груп, а саме: у 98,67% респондентів відмічено наявність (з різним ступенем вираженості) псевдокультурної мотивації, а у 97,35% респондентів відмічено наявність традиційної мотивації вживання алкоголю.

Субмісивна мотивація значно менш виражена, та в обох підгрупах посідає 5 місце за гедоністичними та атарактичними мотивами, у 77,88% респондентів відмічено наявність цього типу мотивів вживання алкоголю.

Третє та четверте місця, в обстежених підгрупах за своєю виразністю посідають гедоністичні та атарактичні мотиви вживання алкоголю, наявність яких відмічено у 86,73% та 76,55% відповідно.

Далі в усіх підгрупах слідкують мотиви гіперактивації поведінки, які присутні у 67,7% респондентів.

Найменш виразними в обстежених підгрупах виявились суто патологічні мотиви вживання алкоголю. Так, похмільна мотивація зустрічається у 43,46% респондентів, адиктивна мотивація зустрічається у 35,4% респондентів та мотивація самоушкодження зустрічається також у 35,4% респондентів.

Той факт, що патологічна мотивація присутня з різним ступенем вираженості більше, ніж у третини респондентів, на нашу думку, є тривожним симптомом, що свідчить про достатньо високу ступінь генералізації тяги до спиртного у дослідженій групі.

Таким чином, отримані результати свідчать про достатню різноманітність алкогольної мотивації у вивченого контингенту та показують, що подальше, більш поглиблене вивчання та наукове обґрунтування цієї проблеми дозволить наблизитись до розуміння детермінант та механізмів функціонування алкогольної мотивації у працівників органів внутрішніх справ, що буде підставою для побудови комплексної профілактичної програми, спрямованої на подолання істинних мотивів зловживання алкоголем.

Література

  1. Антонян Ю. М., Гульдан В. В. Криминальная патопсихология. — М., 1991. — С. 139–140.
  2. Братусь Б. С., Сидоров П. И. Психология, клиника и профилактика раннего алкоголизма. — М., 1984. — 144 с.
  3. Новиков Е. М., Гульдан В. В. Патогенез, клиника и лечение алкоголизма. — М., 1976. — С. 203–205.
  4. Завьялов В. Ю. Психологические аспекты формирования алкогольной зависимости. — Новосибирск, 1988. — С. 164–183.

Адреса для листування:
aserdyuk@mail.ru


© «Новости украинской психиатрии», 2002
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211