НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ ВЖИВАННЯ СПИРТНИХ НАПОЇВ: ДОСВІД СОЦІОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ

О. О. Сердюк

* Публікується за виданням:
Сердюк О. О. Особливості мотивації вживання спиртних напоїв: досвід соціологічного вивчення // Наука і соціальні проблеми суспільства: Вісник ХДУ № 414. — Харків, 1998. — С. 212–214.

Оскільки вживання алкоголю зростає в усьому світі, не має підстав вірити що Україну це явище могло б обминути. Наша країна особливо вразлива, якщо зважити на складнощі, з якими зустрічається зараз усе населення, а також на перехідні явища в економіці. Ці міркування мають особливе значення для представників влади в час, коли докладаються великі зусилля для трансформації нашої країни. Але усі проблеми, пов’язані із вживанням алкоголю, нажаль не обминають і співробітників органів внутрішніх справ, внаслідок чого потребують поглибленого вивчення.

Встановлено, що у мотивах вживання виражаються найбільш важливі психологічні фактори розвитку алкогольної залежності [2]. Так як, з одного боку, мотиви вживання є найменш прихованим елементом «алкогольної біографії» [4], та, з іншого боку, саме у мотивації виявляються особисті потреби, настанови, вплив середовища, увесь особистісний досвід [1], а знання мотивів дає нам відповідь не тільки на питання, які причини тієї чи іншої дії, а й у чому її сенс, на наш погляд, можливо визначити достатньо обґрунтованим використання для вивчення раніш означеного явища методики шкалованої оцінки мотивів вживання алкоголю.

Таким чином, у цьому дослідженні нами було використано методику шкалування оцінки мотивів вживання алкоголю [5], яка містить 45 тверджень від першої особи, до кожного з яких опитуваний підбирає одну з чотирьох можливих відповідей: досить часта причина чи умова вживання алкоголю; рідко, але не менш, ніж два рази у житті; сумніваюся; зовсім до мене не підходить.

Форма опитувальника нами була змінена таким чином, щоб респонденту необхідно було лише обвести номер вибраної відповіді у відповідному рядку. У використаному нами варіанті методика має дев’ять шкал, об’єднаних у три блоки по три шкали у кожному. Набір шкал передбачає фіксацію не якогось одного обособленого мотиву, а цілого їх комплексу. Необхідно привести опис діагностичних шкал опитувальника.

До першої тріади шкал належить група соціально-психологічних мотивів вживання алкоголю:

  1. Традиційні, соціально обґрунтовані, культурально розповсюджені мотиви.
  2. Субмісивні, відображаючі підкорення тиску інших людей або референтної групи стосовно вживання алкоголю, «нав’язування випивки».
  3. Псевдокультурні мотиви, що визначають прагнення людини пристосувати свій особистий досвід до «алкогольних цінностей» соціального мікросередовища, у якому він функціонує.

    До другої тріади шкал належить група особистісних, персонально значущих, психологічних мотивів вживання алкоголю:

  4. Гедоністичні, відображаючі прагнення людини отримати фізичне та психологічне задоволення від дії алкоголю, «психосоматичний комфорт», а також досвід яскравого переживання алкогольної ейфорії.
  5. Атарактичні, пов’язані із прагненням нейтралізувати негативні емоційні переживання — напруження, тревогу, жах та ін. за допомогою алкоголю.
  6. Мотиви гіперактивації поведінки (стимулюючий та разгальмовуючий ефект) та насичення стимулами при відносній «сенсорної депривації» за допомогою алкоголю. Ці мотиви відображають прагнення людини знайти вихід із стану психологічної пустоти, нудьги, незайнятості, душевної бездіяльності, або прагнення підсилити ефективність своєї поведінки — «для хоробрості» та ін.

    До третьої тріади належать шкали саме патологічної мотивації вживання алкоголю:

  7. Похмільні мотиви — прагнення за допомогою алкоголю зняти прояви алкогольного абстинентного синдрому, психофізіологічний дискомфорт, пов’язаний з відміною спиртного, поліпшити самовідчуття, користуючись алкоголем як ліками.
  8. Адиктивні мотиви (від англ. addiction — пристрасть до чогось) виражають пристрасть до алкоголю, фіксацію у свідомості потягу до нього, «спрагу» сп’яніння.
  9. Мотиви самоушкодження — прагнення пити на зло собі та іншим, внаслідок втрати перспективи у майбутньому та сенсу тверезого життя.

Результат обстеження має цифрове вираження в балах від 0 до 15 за кожною зі шкал. Максимальні оцінки виявляють домінування того чи іншого типу мотивів вживання алкоголю, а усі шкали разом дають уявлення про структуру алкогольної мотивації опитуваного — індивідуальний мотиваційний профіль. Сумарна оцінка за усіма шкалами відображає спільне мотиваційне напруження у пошуках алкоголю і дає уявлення про генералізацію у свідомості людини потреби в спиртному (визначається індексом мотиваційного напруження — ІМН).

Об’єктом дослідження стали курсанти другого курсу юридичного факультету Університету внутрішніх справ та працівники органів внутрішніх справ, що проходять перепідготовку в училищі міліції. Ця вибірка, звісно, не може бути репрезентативною до усіх правоохоронних органів, і це дослідження слід вважати пілотажним, однак воно виявляє достатньо виразні тенденції щодо вживання алкоголю, та дає основу для проведення фундаментальних досліджень проблеми зловживання спиртними напоями працівниками органів внутрішніх справ.

Нами було обстежено 243 чоловіки, 226 з них (93,1%) відповіли на постановлені питання, а 17 (6,9%) виявили негативне ставлення до опитування та відмовились відповідати на постановлені питання. В опитуванні взяли участь 172 (76,2%) курсанти юридичного факультету Університету внутрішніх справ та 54 (23,8%) працівника ОВС що проходять перепідготовку в училищі міліції. Серед них 81,7% — особи чоловічої статі, а 18,3% — особи жіночої статі. Середній вік дослідженої групи — 19,7 років.

Показник мотиваційного напруження в середньому по усій групі має значення 29,82. Найбільш високий рівень мотиваційного напруження відмічається у групі курсантів юридичного факультету чоловічої статі — 32,19, що майже у півтора рази вище, ніж у курсантів жіночої статі того ж факультету — 21,5. У групі працівників ОВС що проходять перепідготовку в училищі міліції цей показник має значення 29,82 бала.

На думку розробників цієї методики, поріг у 50 балів повністю відрізняє «здорових» від більшої частини стигматизованих, тобто «визнаних» алкоголіків. У нашому дослідженні 11,06% курсантів мають рівень мотиваційного напруження понад 50 балів, що дозволяє у цьому випадку говорити вже про сформовану залежність. Практично інтервал у 35–50 балів може служити діагностичним критерієм алкогольної залежності, якщо користуватись цією методикою як психодіагностичним інструментом. Цей інтервал свідчить про високий рівень напруження алкогольної мотивації — «критичне напруження», за межами якого знаходяться хворі з виразними формами залежності та патологічним потягом до спиртних напоїв. До цього інтервалу належать 21,24% опитаних, що може бути підставою говорити стосовно них вже про початкову стадію алкогольної залежності. Співставлення даного тестового показника розробниками цієї методики з клінічними проявами алкоголізму показало, що ІМН характеризує ступінь охопленості особистості потягом до алкоголю та поріг усвідомлення цього потягу. У типових випадках алкоголізму цей показник полягає у межах 65–85 балів, такий рівень мотиваційного напруження відмічається у 5,75% респондентів, у відношенні яких ми можемо говорити вже про сформовану хворобу. Зрозуміло, що для достовірної діагностики необхідним є комплексне обстеження кваліфікованими спеціалістами, у тому числі з використанням методів лабораторної діагностики (у експертних випадках), однак у цьому випадку мова йде скоріше про виявлення групи ризику, ніж про встановлення діагнозу.

Якщо порівняти отримані нами результати з результатами, отриманими іншими дослідниками [5], ми бачимо, що стосовно рівня мотиваційного напруження наша група (29,82 бала) займає положення між групою з підтвердженою відсутністю клінічних проявів алкогольної залежності — 11,2 бала, та групою з клінічно підтвердженим діагнозом алкоголізму — 56,2 бала.

Аналіз усереднених мотиваційних профілів дає нам уявлення про структуру мотивації вживання алкоголю в обстеженій групі. Для більш досконалого аналізу алкогольної мотивації ми розглядаємо три мотиваційних профілі: працівників ОВС, що проходять перепідготовку в училищі міліції, курсантів другого курсу юридичного факультету Університету внутрішніх справ — особи чоловічої статі, та курсантів юридичного факультету — особи жіночої статі.

Таким чином, ми бачимо, що в усіх трьох групах домінує традиційна та псевдокультурна мотивація, однак для осіб чоловічої статі характерним є домінування традиційних мотивів над псевдокультурними, а для осіб жіночої статі — навпаки: псевдокультурної мотивації над традиційною. Ці типи мотивації є найбільш характерними для усіх досліджених груп, а саме: у 98,67% респондентів відмічено наявність (з різним ступенем вираженості) псевдокультурної мотивації, а у 97,35% респондентів відмічено наявність традиційної мотивації вживання алкоголю.

Субмісивна мотивація значно менш виражена, та в усіх підгрупах посідає 5 місце за гедоністичними та атарактичними мотивами, у 77,88% респондентів відмічено наявність цього типу мотивів вживання алкоголю.

Третє та четверте місця, в усіх обстежених підгрупах за своєю виразністю посідають гедоністичні та атарактичні мотиви вживання алкоголю, наявність яких відмічено у 86,73% та 76,55% відповідно.

Далі в усіх підгрупах слідкують мотиви гіперактивації поведінки, які присутні у 67,7% респондентів.

Найменш виразними в усіх обстежених підгрупах виявились суто патологічні мотиви вживання алкоголю. Так, похмільна мотивація зустрічається у 43,46% респондентів, адиктивна мотивація зустрічається у 35,4% респондентів та мотивація самоушкодження зустрічається також у 35,4% респондентів.

Той факт, що патологічна мотивація присутня з різним ступенем вираженості більше, ніж у третини респондентів, на нашу думку, є тривожним симптомом, що свідчить про достатньо високу ступінь генералізації тяги до спиртного у дослідженій групі.

Нами було проведено кореляційний та факторний аналізи отриманих результатів. Ми підрахували кореляційну залежність між шкалами мотивації вживання алкоголю. Так, найбільш зв’язані між собою шкали патологічної мотивації — похмільної, адиктивної та самоушкодження. Вони практично не зв’язані з групою соціально-психологічної мотивації та слабо зв’язані з мотивами гіперактивації поведінки. Більш слабкий зв’язок похмільної та атарактичної мотивації (0,540), на наш погляд, обгрунтований психофармакологічними ефектами алкоголю.

Також виявлено тісний взаємозв’язок шкал тріади психологічної, особистісно значущої мотивації вживання алкоголю — гедоністичної, атарактичної та гіперактивації поведінки. Ці шкали зв’язані зі шкалами традиційної та субмісивної мотивації, які, в свою чергу, також взаємопов’язані між собою.

Треба особливо відмітити той факт, що псевдокультурна мотивація вживання алкоголю практично не зв’язана з жодною із мотиваційних шкал, що, на наш погляд, свідчить про високий рівень залучення пристосувальних механізмів та їх відносну автономність у контингенті, що був досліджений.

Нами було збудовано та змістовно інтерпретовано трьохфакторну модель мотивації вживання алкоголю. Таким чином, ми виділили три фактори, які поглинають 80% загальної дісперсії. Найбільший внесок у загальну дісперсію дає фактор 1 — 55,87%, менший внесок — фактор 2 — 15,5%, та найменший — фактор 3 — 8,7%.

Основний внесок у фактор 1 дають шкали першої (традиційні та субмісивні мотиви) та другої тріади шкал мотивації вживання алкоголю (гедоністичні, атарактичні та мотиви гіперактивації поведінки). Таким чином ми назвали його фактором соціально-психологічної мотивації вживання алкоголю. Він доводить, що алкоголь потрібний для заспокоєння, стимуляції та задоволення, а також доводить, що ці потреби соціально обґрунтовані, виправдовуються культуральною традицією та опосередковуються тиском референтної групи стосовно самого процесу випивки.

Фактор 2 об’єднує у собі шкали патологічної мотивації вживання алкоголю (похмільної, адиктивної та мотивації самоушкодження). Він є ортогональним фактору соціально-психологічної мотивації, що дозволяє інтерпретувати його як фактор адиктивної, патологічної залежності від алкоголю. Зрозуміло, що з розвитком патологічної залежності від алкоголю наявні макро- та мікросоціальні норми вживання спиртного, а також зв’язані з ними психофармакологічні ефекти (активація, задоволення та заспокоєння) вступають у конфлікт з патологічними, соціально несприйнятливими та деструктивними за своєю сутністю формами вживання алкоголю. На наш погляд, цей фактор відображає саме ці закономірності адиктивної поведінки та розвитку алкогольної залежності у вивченого контингенту.

Фактор 3 треба особливо розглянути, бо основний внесок до нього дає псевдокультурна мотивація вживання алкоголю. На наш погляд, він відображає пристосувальну тенденцію, впливаючу на алкогольну поведінку особистості, її прагнення максимально підвищити свій адаптаційний потенціал через розподіл мікросоціальних алкогольних норм та цінностей референтної групи, що практично є компенсаторним механізмом поведінки. Оскільки адиктивна поведінка, до якої належить не тільки зловживання алкоголем, наркотичними та токсичними речовинами, але й надмірне вживання їжі, кофе, тютюну, чаю, компульсивний потяг до азартних ігор, праці (ергопатія) та будь-яка залежність взагалі — це захисний механізм особистості, спосіб вирішення внутришньособистісних та міжособистісних конфліктів. Це, на наш погляд, далеко не найліпший спосіб, однак він дає ілюзію психологічної компенсації актуальних особистісних проблем та конфліктів внаслідок цієї ілюзорно-компенсаторної діяльності.

Виділення цього фактора, виражаючого прагнення особистості пристосуватись до алкогольного мікросередовища, демонструє причетність до вивченого контингенту ще одного відомого факту — що з рухом розвитку алкогольної залежності відбувається функціональна перебудова особистості та зміна ієрархії мотивів діяльності, яка перетворює вживання алкоголю на провідну діяльність та змінює сенс усіх інших видів діяльності [3].

Таким чином, отримані результати свідчать про достатню різноманітність алкогольної мотивації у вивченого контингенту та показують, що подальше, більш поглиблене вивчання та наукове обґрунтування цієї проблеми дозволить наблизитись до розуміння детермінант та механізмів функціонування алкогольної мотивації у працівників органів внутрішніх справ, що буде підставою для побудови комплексної профілактичної програми, спрямованої на подолання істинних мотивів зловживання алкоголем.

Література

  1. Антонян Ю. М., Гульдан В. В. Криминальная патопсихология. — М., 1991. — С. 139–140.
  2. Братусь Б. С., Сидоров П. И. Психология, клиника и профилактика раннего алкоголизма. — М., 1984. — 144 с.
  3. Братусь Б. С. Аномалии личности. — М., 1988. — С. 164–183.
  4. Новиков Е. М., Гульдан В. В. Патогенез, клиника и лечение алкоголизма. — М., 1976. — С. 203–205.
  5. Завьялов В. Ю. Психологические аспекты формирования алкогольной зависимости. — Новосибирск, 1988. — С. 164–183.

Адреса для листування:
aserdyuk@mail.ru


© «Новости украинской психиатрии», 2002
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211